Портрет Петра I шведам краще не дарувати.
Так уже повелося на Русі, що після кількох чарок за святковим столом, у тому числі, зрозуміло, новорічних, кожен присутній хоче розповісти про щось цікаве, незабутнє. Не є в цьому відношенні винятком і автор цих рядків…
СУВЕНІР «ПОЛТАВСЬКА БИТВА»
В 1967 році радянська винищувальна ескадрилья з аеродрому Кубинка побувала у Швеції. На наступний рік літаки шведських ВПС повинні були прилетіти в Підмосков’ї. Але обстановка круто змінилася. СРСР у серпні 1968-го ввів війська в Чехословаччину. Офіційний Стокгольм виступив з протестом проти цього вторгнення і, як водиться, відмовився посилати своїх пілотів в Союз. Однак потім шведи самі почали нагадувати про відбувся візит. Його запланували на травень 1972 року.
Кілька перекладачів англійської мови, які мають досвід авіаційного радіообміну, були терміново направлені в Головний штаб ВПС, серед них опинився і я. Правда, кілька днів ми тинялися без діла, зате коли нарешті про нас згадали, інструктажів не було кінця. Навіть навели приклад того, як не треба поводитися з майбутніми гостями: одного разу шведську високопоставлену делегацію возили на річковому трамвайчику по Неві в Ленінграді і висадили навпроти пам’ятника Петру I, що дуже обурило посланців скандинавського королівства…
Маршрут рекогносцировочного польоту, який передував візиту ескадрильї шведських винищувачів «Дракон», був наступний: Упсала, Рига, Вітебськ, Кубинка. Ось чому літак з представниками Главкомата ВВС на чолі з полковником вилетів з Москви в латвійську столицю. Ледь тут приземлилися, як я почув грізний крик якогось генерала: «Чому запізнилися? Де перекладач? Терміново на вишку!» Разом зі штурманом полку біжимо до диспетчерської вишки. На ходу він повідомляє мені необхідні дані. Через кілька секунд хапаю мікрофон, передаю курс посадки, тиск та іншу інформацію на англійській мові. І вже через три хвилини бачимо наближається старий транспортник «Дакота»…
На стоянці зустріли шведських представників. Це були військово-повітряний аташе, командир ескадрильї майор Скугхаген, перекладач і ще кілька фахівців. Відразу ж приступили до переговорів. Щоб вирішити всі питання, знадобилося лише півтори години. Шведи оглянули диспетчерську вишку, ознайомилися з засобами зв’язку, пройшлися по злітно-посадковій смузі. Наша сторона запропонувала підписати угоду про політ літаків, яке було нами підготовлено заздалегідь. Шведи повністю погодилися з текстом документа, попросили тільки виключити два слова, де йшлося про якийсь радіолокаційній апаратурі, якою на борту «Драконів» не буде. З-за двох слів мені довелося передруковувати весь текст. Крім того, полковник з Москви наполіг на тому, щоб моя підпис стояла на примірнику англійською.
В середині травня я знову в Ризі. Спершу приймаємо той же транспортник. Шведський перекладач вручає мені список прибулих гостей. Шведський штурман наведення садить винищувачі «Дракон» на рідній мові, використовуючи наші засоби зв’язку на диспетчерській вишці.
Після приземлення всіх літаків пілотам організували сніданок прямо на аеродромі. Відразу ж провели брифінг, який слухали не дуже уважно, але коли наш майор-метеоролог став доповідати умови погоди, всі одразу виявили глибокий інтерес: тут кожне слово було важливо для льотчиків. Літаки відлетіли в Кубинку, а я залишився в Ризі, оскільки вже через три дні шведи поверталися додому.
І ось знову чекаємо прильоту «Драконів». Командир базується на аеродромі авіаполку показує мені сувенірну авторучку і каже, що хоче подарувати її командиру шведської ескадри. Через хвилину я мимоволі попросив глянути на сувенір. Беру авторучку і бачу: на ній зображені епізоди Полтавської битви Петро I на коні! Ось так сувенір шведам на прощання! Негайно пояснюю комполку, що може статися внаслідок вручення такого презенту. Миттєво оцінивши обстановку, офіцер тут же покликав свого шофера, вручив йому ключі від сейфа і наказав привезти модель винищувача на підставці.
На аеродромі в наметі і фургоні пілотам був приготований сніданок. Шведам сподобалося сало. Начальник тилу тут же запропонував гостям взяти з собою по шматку. Але з якихось причин передача цього гостинця не відбулася.
Коли останній шведський літак у польоті повідомив про кінець зв’язку, штурман частини з полегшенням зітхнув. На наступний день я перевів всі магнітофонні записи радіообміну. На цьому моя робота закінчилася. Командування відправило до Москви телеграму з пропозицією оголосити мені подяку.
ПЕРЕГОВОРИ З ПРИГОДАМИ
Після безперервної трирічної миротворчої діяльності в органі ООН зі спостереження за виконанням умов перемир’я в Палестині в кінці 1976 року я повернувся в Москву. Кадровики нарахували мені, майору Ісаєнко, 96 днів відпустки, заявивши, що стільки дати не можуть, так як за наказом покладається тільки 90 днів. Заперечень з моєї сторони не було, адже всі три місяці відпочинку припадали на зимовий період.
Час збіг швидко, залишалося відгуляти останній тиждень, коли в один з лютневих днів несподівано подзвонила начальство. Попросило виручити: в СРСР прибула іракська військова делегація. Моя робота з нею складалася дуже добре, так як 10 років тому протягом року я перебував в Месопотамії і непогано знав двох старших офіцерів зі складу делегації.
Темою переговорів було будівництво заводу по ремонту бойової техніки. Обидві сторони були зацікавлені в укладенні контракту. Іракці заявляли, що якщо досягнута угода буде виконано, вони стануть пишатися новим підприємством. Головний конструктор закидав всіх цифрами, схемами, кресленнями. Багато пояснень давали інші фахівці.
Кімната, в якій відбувалися зустрічі з посланцями Багдада, була після недавнього ремонту, світлою і чистою. Високо під стелею висіли три монолітних кришталевих світильника, а на столах виблискували кришталеві попільнички. Переговори велися вже три дні, в моїй записній книжці закінчувалися чисті листки, а наш полковник-метролог, сидячи біля стіни у другому ряду, продовжував повідомляти прецизійні дані. Після запису та переведення чергової фрази я почув, як метролог несподівано вимовив слово «іскра». Повертаю голову в його бік, але┘
Раптово один з світильників з гуркотом падає на стіл, зачепивши попільничку. Осколки кришталю розлітаються в сторони. На кілька секунд запанувала гробова тиша.
Нічого подібного на таких заходах ще не траплялося. На щастя, ніхто не постраждав. Керівник переговорів з нашої сторони (обветренный морськими шквалами капітан 1 рангу) швидко зорієнтувався, вибачився і оголосив перерву.
Пізніше з’ясувалося, що нещасливий світильник висів тільки на дроті з вінілової оболонкою. Сталося коротке замикання, і важкий кришталевий предмет полетів вниз.
Контракт незабаром був підписаний, але пригоди іракської делегації не закінчилися. На наступний день, 25 лютого 1977 року народження, виникла пожежа в готелі «Росія» (загинуло понад 40 осіб). Однак наші гості не постраждали, і їх переселили в інший готель.
НАЩАДОК ЦАРСЬКОГО ПИСАРЯ
Слово «рондо» має два наголоси і кілька семантичних значень (зокрема, так називають музичну і віршованої форми, особливий вид шрифту). Воно відомо мені з початкової школи: легко і зручно було писати пером з заокругленим кінцем, яке також іменувалося «рондо». Але вчителі чомусь вважали, що від використання даного пера псується почерк. Тому до порушників приймалися найжорстокіші заходи через завдання, виконане з використанням рондо, нещадно ставили двійку, а виявлене перо ламали принародно. Однак від цього моя каліграфія не покращилася.
Друга незвичайна зустріч зі словом «рондо» сталася через 20 років у бюро перепусток Головного управління кадрів Міністерства оборони. Я звернув увагу, що пропуск був виписаний мені дуже красивим почерком, і похвалив за це службовця. У відповідь він сказав, що в 1954 році на змаганні писарів Північно-Кавказького військового округу посів перше місце. А цей особливий закруглений рукописний шрифт називається «військово-писарское рондо».
Несподівано службовець вийняв зі столу повість Олександра Купріна «Царський писар» і запропонував мені послухати кілька речень і невеликих уривків з неї.
«Писар Кузьма Юхимович писав своїм круглим військовим писарским почерком, точно друкував┘»
«Важко було повірити, що людською рукою, а не машиною виокреслені ці рівні, тверді, чисті, як підібрані перлини, літери та рядка»
«Вчили нас писати одноманітно, крупним почерком, ясним, чистим, круглим і дуже розбірливим, без всяких натисків, хвостів і завитків. Він і називався особливо: військово-писарское рондо, – чай, бачили в старовинних паперах?
Краса, чистота, порядок. Полкова колона, а не сторінка.
Одна справа – каліграфія, а інше – військово-писарское рондо. У молодого покоління не було тієї залізної вишколу, як у нас, не було нашого терпіння, нашого досвіду, нашої сміливості руки, нашої чистої роботи, впевненості та окоміру.
Але і треба сказати: те, що ми змогли зробити, того вже не повторять ні теперішнє покоління, ні майбутнє».
Закінчивши читання, мій співрозмовник з гордістю сказав, що він нащадок одного з царських писарів, які згадуються у повісті, та почерк передався йому по спадку.
Несподівано нащадок царського писаря вимовив по-латині: «Omnium figurarum simlicissima et perfectissima primo est rotunda, quae in puncto requiescit» – «З усіх фігур найпростіших і найдосконаліших перша є круг, який спочиває в точці». У цьому, на думку службовця ГУКа, полягав професіоналізм і філософія мистецтва писати чітким, рівним і красивим почерком (каліграфія або краснопис). Володимир Даль назвав це «краснописанием».