Здрастуй, дорогий касир улюбленого театру! Я ходжу в цей театр ось вже двадцять років. З них десять років я купую квитки самостійно. І я задовбали.

У віконечку каси за ці роки змінилося багато тітоньок, але у цих було дещо спільне: кисла рожа і повна відсутність інтелекту. Серйозно, навіть крихітної іскри розуміння в очах не проблескивало. Я розумію, що маленька зарплата, я розумію, що ви тут просто «квітки продаєте», але майте ж совість! Продавець повинен знати свій асортимент, театральний касир повинен знати репертуар. На ділі ж я регулярно спостерігаю біля каси такий діалог:

— Здрастуйте! Я хотіла б повести в театр молодшого брата. Йому десять років, що порекомендуєте?

— Не знаю, афіша перед вами.

Е-моє», а що з тієї афіші людині, яка не є постійним глядачем? Половина назв ні про що не говорить хоча б тому, що вони не збігаються з назвами творів, за яким поставлено (так-так, так буває).

Ти посміла нахамити жінці, яка захотіла придбати три квитки на завтрашній спектакль. На законне обурення ти гнівно вигукнула: «Та хто ви тут взагалі така?!» Ти була не в курсі, що це прима нашого театру. Вона зайшла в касу купити квитки своїм знайомим. Ти її не впізнала. На місці директора театру я б вигнала нафіг такого касира, який не знає ані репертуару, ні акторів.

Ти відсутній на робочому місці за півгодини. Якщо у тебе проблеми з шлунком — бери лікарняний. В інших випадках я не розумію, де можна вештатися півгодини за умови, що час не обідній.

Ти говориш в телефонну трубку «куди ви телефонуєте» і «сьогодні вистава „Отроцтво“».

Коротше, я бажаю тобі, щоб тобі в аптеці ліки продавали так само кваліфіковано, як ти продаєш глядачам квитки. Задовбали ти мене, працівник культури.