Розробка наддалекого військового літака з ядерним реактором, що живлять турбогвинтові двигуни, що почалася в СРСР восени 1965 року. Реактор було вирішено встановлювати на найбільший в історії турбогвинтовий літак Ан-22. Новинка отримала ім’я «Ан-22ПЛО».
Атомолет призначався для протичовнової оборони і літав на малій висоті. Він був здатний до безперервного 50-годинного польоту на відстань до 28 тисяч кілометрів. На літак встановлювалися двигуни НК-14А.
У передній частині розташовувалася кабіна екіпажу, за якою знаходиться побутовий відсік. Оскільки літак міг сідати на водну гладь, у вантажному відсіку перебував катер. Атомний реактор знаходився в кормовій частині літака за свинцевим екраном товщиною 70 сантиметрів. Для запобігання ризику катастрофи він був оснащений окремим парашутом, з допомогою якого міг здійснити м’яку посадку — навіть при катастрофі літака радіаційного зараження не відбудеться.
З ядерним реактором на борту, літак здійснив 23 випробувальних польоту. За їх результатами було прийнято рішення щодо подальшої модернізації атомолета, з метою підвищити надійність реактора. Також на базі літака виник проект важкого наддалекого ракетоносці «Ан-22Р» з морськими ракетами.
Літак призначався для семи членів екіпажу. На нього планувалося ставити чотири турбогвинтові двигуни, а в якості озброєння — три пускові установки з балістичними ракетами Р-27. Але на початку 1990-х років проекти «Ан-22ПЛО» і «Ан-22Р» були закриті в результаті «глобального потепління» між СРСР і США.
