До середини 20 століття людство могло тільки гадати, як же виглядає зворотній бік Місяця. Лише після початку космічної ери вчені нарешті отримали відповідь на це питання. З’ясувалося, що зворотна сторона супутника досить сильно відрізняється від видимої. На ній розташовані лише два великих місячних моря, займають 1% її поверхні. Для порівняння, застигла лава покриває близько 31% видимої сторони Місяця.
Це не єдина відмінність. Зібрані місією GRAIL дані говорять про те, що товщина кори на зворотному боці Місяця в середньому на 10 км більше, ніж на видимій. При цьому, вона складається з двох частин: «основний» кори і покриває його додаткового шару порід, якого немає на видимій стороні Місяця. Ще одна істотна відмінність пов’язано з кількістю кратерів. Дев’ять найбільших місячних ударних формацій розташовані на її зворотній стороні.
Щоб пояснити різницю між видимою та зворотною стороною Місяця астрономи висунули ряд гіпотез. За однією з версій, після зіткнення Землі з протопланетой Тейя наша планета спочатку обзавелася не одним, а двома супутниками. Згодом вони злилися воєдино, що і пояснює різницю між півкулями. За іншою версією, причина місячної асиметрії пов’язана з теплом, испускавшимся нашою планетою на зорі Сонячної системи. Видима з Землі сторона Місяця піддавалася серйозному нагріванню і довше залишалася в розплавленому стані.
Однак є й третя версія, згідно з якою вся справа в наслідки зіткнення Місяця з великим об’єктом. Команда китайських дослідників спробувала перевірити ці гіпотезу. Для цього вони вдалися до допомоги комп’ютерного моделювання. В цілому, вчені провели 360 симуляцій різних варіантів зіткнення.
Дослідження показало, що спостерігається сьогодні асиметрія між півкулями Місяця могла виникнути внаслідок зіткнення з тілом діаметром 780 км. Воно повинно було вдарити по видимій стороні супутника зі швидкістю близько 6.25 км/с. Тощо зіткнення призвело б до викиду величезної кількості матеріалу. Після удару це речовина осіло на зворотному боці Місяця, сформувавши додатковий шар порід. Аналогічний ефект також спостерігався б при зіткненні з 720-кілометровим об’єктом на швидкості 6.8 км/с.
Подібний сценарій також пояснює розбіжності в изотопах калію, фосфору і рідкісноземельних елементів (наприклад, вольфраму-182) у поверхневих породах Землі і Місяця. Вони могли з’явитися на супутнику нашої планети як раз після гігантського удару.
Матеріал на сайті журналу «Всесвіт, простір, час»
