Стою я в черзі в супермаркеті, купую голодному котику їжу. Ззаду дама років десь 75: кучері, помада, навіть якимись духами пахне, але вираз обличчя не надто позитивне. На касі висять різноманітні цікавинки. Чую за спиною брюзжащий голос:

— По-нерусски, значить, написано! — тикає бабуся в бідну упаковку пальцем так, що стійка починає хитатися. — Навіщо нам, росіянам, нерусски?

Я зацікавлено починаю поглядати з-за плеча: абсурдні монологи мене приваблюють. У розмову вступає бабуся № 2:

— Так, не кажіть! Моз, значить, дорого таблетки закуповувати, а це не дорого?
— Так будь вони прокляті всі!

Про що ці бабусі? Який Мінохоронздоров’я? Хто в підсумку проклятий повинен бути? За що, врешті-решт?