Я принципово не поступаюся дітям місця в громадському транспорті. Людям похилого віку і інвалідам – завжди. Але ось діти..
У них і так сила-силенна енергії, носяться як очманілі. Я розумію, що батькам полювання посадити на сидінні їх і не паритися. Але не сидять вони спокійно.
Нещодавно їхала в метро, навпроти мене сиділа мама з сином, якому на вигляд було років 6-7. Дитина не те щоб не сидів, немає. Він езрал, стрибав, базікав ногами, забруднюючи оточуючих своїми брудними чобітьми.
А мати спокійно сиділа на телефоні. Люди, які сидять поруч, вже відсунулися від дитини як могли, хтось встав і пересів. Їй же було благополучно по фіг. Як тільки мамі дитини нарешті-таки зробили зауваження, вона досить голосно цыкнула і заявила: «Що я можу вдіяти? Це ж дитина!».
Жінка, це ваша дитина. Ви не пробували виховати? Варто тільки трохи його заспокоїти – і проблема вирішиться. У підсумку, вона відклала телефон і, здається, кинула виклик усім, хто сидів поруч і терпів витівки її дитини. Вона дивилася на сина, та, бачачи, що у нього в ж**е шило, тільки єхидно посміхалася.
У мене самої є 9-річна племінниця. Уж я-то знаю, скільки енергії в них ховається. І те, що дитина не посидить в транспорті, нічого страшного.
Вражають батьки, які за ручку з дитям входять в автобустрамвайметро, озираються по сторонах і чекають, коли хтось встане і поступиться. Логічніше тоді поступитися батьку, ніж дитині. Зає***ному, втомленому, не выспавшемуся.
І коли я не поступаюся дитині, на мене презирливо дивляться, як на г****.
А адже завжди знаходиться хтось, хто поступиться дитині.
Але мене дивує, що в ситуації, коли потрібно поступитися літній людині, то уваги до нього можна і не дочекатися. Чому дітям потрібніше поступатися, ніж старим?
Та й взагалі, дайте відповідь на питання, чому дітям потрібно поступатися місцем?
