Шановні квартиропользователи. Пише вам архітектор, запроектировавший не один житловий будинок. І зараз я відповім на всі ваші задолбашки. Не тільки про унітази, але і про незручні сходові клітини, маленькі вікна, довгі коридори, вузькі тамбури, відсутність комор і… Підставте в список те, що задолбали особисто вас.
Вся справа в тому, що проектувальники хочуть їсти. Причому іноді по кілька разів на день. Тому ми повинні проектувати житло, яке користується попитом. Інакше нам просто перестануть приходити з замовленнями.
І, працюючи в тому числі і з майбутніми власниками квартир, а не з абстрактним забудовником, ми дізнаємося, що планування людей хвилює в передостанню чергу. В останню — зовнішній вигляд будівлі. На етапі будівництва людям цікава тільки ціна квадратного метра. Вони готові битися за неї до видряпування очей, до скарг до адміністрації, до незаконних махінацій при будівництві. І переконати, що не нам, а їм самим жити і мучитися в незручному квартирі потім десятки років — неможливо. Поки смажений півень не клюне — мужик не перехреститься.
Повірте, за все, що вам не подобається в плануванні, люди голосують рублем, і не раз, а щоразу. Дуже мало хто Екшн сно готовий платити за комфорт і красу.
Давайте, я вам реальний приклад наведу. Може бути, навіть хто-небудь з жителів мікрорайону Райдужний себе впізнає. Зібралися люди в кооператив і замовили нам цілу вулицю будинків. Край міста, через дорогу — ліс, вирубка якого не планується. Краса!
Ну, ми і постаралися, зробили з третього поверху французькі балкони, еркери скляні, на колоні стоять, а в дитячих кімнатах одну стіну круглу, щоб розвивати нестандартне мислення, то додаткове маленьке віконце на схід — сонце зустрічати. Загалом, і на обличчя красиво, і планування не як у всіх. А потім почалося…
За скатну покрівлю ми платити не будемо, стеліть руберойд прямо на стелю, ну і що, що зажаримся. Вікна до підлоги не треба, до нас на п’ятий поверх будуть з лісу дивитися в бінокль. І взагалі, вікна поменше, вони дорогі, ну і що, що темно. А в дитячій ми самі потім ваше вікно приберемо, не партеся. Цеглою облицюйте не керамічним, а дешевим силікатною, ну і нехай собі стає сірим. У кімнату з круглої стіною не влазить нормально двоспальне ліжко, загороджує прохід, ну і що, що це дитяча і по площі на одну людину розрахована. Навіщо нам вихід з під’їзду і на вулицю і в двір, двері ж дорогі, і тепло з них іде. Балкон округлений дорожче склити, як вам не соромно. Тут за планом вікно, але ми домовилися з будівельниками його прибрати, ну і що, що тут монолітна балка не може стільки цегли тримати — не лопнула сьогодні, і завтра не лопне, коли я тут піаніно поставлю.
За туалет далеко від кухні в трикімнатних квартирах хіба що вогнем не плювалися — стільки дорогих труб даремно вбухано, могли б не випендрюватися, зробити як у людей.
Нарешті, щасливі мешканці вселилися і перестали виносити нам мозок. Але ненадовго. Через деякий час з’явилася розгромна стаття в газеті з фотографіями того, яку убогу коробку з дірками за величезні гроші людям впарили, як незручно, темно і сумно там жити, які проектувальники сволоти, і горіти їм всім в пеклі. Довга стаття, детальна, тільки в ній не написано, як мешканці з нами боролися за кожну річ, яка їм тепер поперек горла.
Не буду цим людям нічого поганого бажати: з великою часткою ймовірності, вони в своїх нових квартирах виносять один одному мозок так само, як нам виносили, а їх діти, швидше за все, насруть їм потім на голову, як вони самі нам насрали, коли ми стали більше не потрібні. А нормальним замовникам — наше велике спасибі у вигляді нормальних квартир, які ми робимо із задоволенням, не наступаючи собі на горло.
