У січні 2005 року в 364 милях на південний схід від острова Гуам, де знаходиться одна з найбільших в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні військових баз США, сталася серйозна аварія. Пройшло майже п’ятнадцять років, але зараз в мережі з’явилися фотографії тих пошкоджень, які були отримані субмариною під час того дивного зіткнення.
Зіткнення біля острова Гуам
Підводний човен, що належить ВМС США і йшла на глибині 160 метрів, на повному ходу врізалася в підводну гору. Оскільки підводна гора не була нанесена на карти, екіпаж човна вчасно не зміг запобігти аварії. Наслідки зіткнення були дуже серйозними. Так, виявилися пробитими носові баластні цистерни, субмарина ледь не затонув, і лише завдяки зусиллям потерпілого екіпажу вдалося врятувати, і човен, і людей.
До речі, зі 110 членів екіпажу субмарини 98 осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості. 24-річний помічник машиніста Джозеф Аллен отримав дуже серйозну травму голови і на другу добу після аварії помер.
Тим не менш, підводному човні все ж вдалося спливти на поверхню. Після цього корабель запросив допомогу. Прибула підмога отбуксировала субмарину на базу, де й були встановлені серйозні пошкодження в результаті зіткнення з підводною горою. Дивно, але потужний корпус врятував субмарину від катастрофи, в тому числі і від пошкоджень реакторного відсіку.
USS San Francisco, про яку піде мова в цій статті, належить до класу підводних човнів «Лос-Анджелес». Це – досить поширена у Військово-морських силах США субмарина. Принаймні, в складі ВМС США знаходиться 51 підводний човен даного класу. Головне призначення субмарин «Лос-Анджелес» — ведення мінної війни, прибережної розвідки, підтримка десанту, здійснення пошуково-рятувальних операцій, а також нанесення ракетних ударів по об’єктам противника на суші.
Треба зазначити, що човен непогано озброєна – вона має ракети «Томагавк», які управляються навігаційною системою TAINS, протикорабельні ракети «Гарпун», 533-міліметрові торпедні апарати для торпед марки Мк-48 ADCAP, керовані системою Mark 117. При цьому крилаті ракети можуть нести ядерні боєголовки. Субмарина, оснащена ядерною силовою установкою – реактором моделі GE PWR S6G потужністю 26 МВт. Довжина субмарини складає 110 метрів, ширина – 10 метрів, човен може розвивати швидкість до 15 вузлів над водою і 32 вузлів під водою. Екіпаж субмарини зазвичай становить від 119 до 129 чоловік особового складу.
Власне субмарина «Сан-Франциско» класу «Лос-Анджелес» була закладена 26 травня 1977 року, а 27 жовтня 1979 року спущена на воду. 24 квітня 1981 року субмарину ввели в дію, її першим командиром був призначений командер (капітан 1-го рангу) ВМС США Джей Аллен Маршалл. Таким чином, до моменту аварії біля острова Гуам підводний човен експлуатувалася вже майже чверть століття, але, тим не менше, перебувала у хорошому стані.
Що насправді могло відбутися з підводним човном
Здавалося б, всі ті події, які 8 січня 2005 року розгорталися в океані в районі острова Гуам, виглядають рутиною з життя підводників. Так, аварії, так, ризик для життя, але ж ніхто не каже, що служба на субмаринах легка і безпечна.
Однак викликає підозру занадто швидка реакція американського військового командування, причому реакція офіційна і публічна. Адже не було ніяких передумов для того, щоб одразу ж після події інформувати весь світ про пересічних проблеми, що виникли у американської субмарини. Командування ВМС США поспішило повідомити про те, що ніяких серйозних пошкоджень американська підводний човен не зазнала. Але що насправді могло відбутися з субмариною?
Якщо б це було б звичайне зіткнення з підводною горою, то не дуже зрозуміла настільки швидка реакція американських військових. І відразу ж напрошується перша версія про те, що зіткнулася субмарина аж ніяк не з підводною горою. Але що ж це міг бути за об’єкт? Можливо, що американська підводний човен врізалася в іноземний корабель або субмарину. У цьому випадку наявність другого учасника події не дозволило б американському командуванню замовчати ситуацію і він вирішив піти ва-банк, першим повідомивши світу про подію в Тихому океані.
Але другий фігурант океанського «дорожньо-транспортної пригоди» так і не з’явився. Значить, якщо він і був, то американське командування якимось чином зміг зам’яти інцидент до того, як про це стало відомо світової громадськості. Тут можливі два варіанти. Перший варіант – субмарина «Сан-Франциско» зіткнулася з підводним човном якогось союзника США, наприклад – Франції, яка активно присутня в Океанії і має там свої військово-морські сили.
У цьому випадку у Пентагоні могли намагатися приховати подію, щоб не псувати відносини з союзниками. Варіант другий – субмарина зіткнулася саме з кораблем ймовірного супротивника. Хто може бути гідним супротивником США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні? Тільки Китай або Росія. І якщо мало місце зіткнення з їхнім кораблем або підводним човном, то, знову ж таки, щоб уникнути нагнітання напруженої обстановки американці могли домовитися з іншою стороною, а самі видати відбулося за зіткнення з підводною горою.
Могла човен сісти на мілину?
Але, зрозуміло, зіткнення з іншим кораблем або субмариною не було єдиною версією причин аварії, що сталася. Підводний човен «Сан-Франциско» дійсно могла сісти на мілину, тим більше враховуючи досить складний підводний ландшафт місцевості, де сталася аварія. Але поведінка американського військового командування свідчить про те, що якщо це дійсно так, то наслідки могли бути набагато серйознішими.
Окреме питання, що виникає в цьому випадку, стосується підготовки екіпажу субмарини. Сісти на мілину, та ще й у звичайних, мирних умовах, підводний човен такого класу, оснащена всім необхідним інженерно-технічним та навігаційним обладнанням і керована професійними моряками могла б тільки в разі грубої помилки з боку екіпажу. Але на таких човнах служать тільки справжні фахівці, особливо в США, де військово-морські сили комплектуються виключно за контрактом.
В поході човна в бік австралійського узбережжя не було нічого непересічного. Для американських кораблів це – досить звичний маршрут, тому, швидше за все, він був прорахований до дрібниць, і субмарина спокійно слідувала за ним, а командир і офіцери корабля і не підозрювали про те, що човен може сісти на мілину.
На користь серйозності наслідків аварії говорить і те, що не менше 20% особового складу екіпажу субмарини виявилося виведено з ладу з досить важкими травмами, один моряк від наслідків отриманого поранення помер. Для підводного човна, враховуючи, що це не було морський бій або якась серйозна нештатна ситуація, такі втрати просто неприпустимі. Що було б, якщо б субмарині довелося зіткнутися з реальним супротивником? Чи сталася б якась техногенна аварія на борту підводного корабля?
Тому американське командування і могло одразу ж сповістити про подію світове співтовариство, щоб його заплутати і убезпечити себе від численних питань про боєздатність своїх субмарин і про якість підготовки особового складу екіпажів американських підводних човнів.
Висувалася і ще одна, досить фантастична версія. Оскільки незадовго до подорожі американської субмарини в Тихому океані, в Індійському океані стався сильний землетрус, воно могло позначитися і на рельєфі дна в Тихому океані. Відповідно, підводний човен міг зіткнутися з яким-то знову утворився об’єктом, який раніше не був нанесений на морські карти. Але адже сучасне навігаційне обладнання і у цьому випадку повинно було допомогти екіпажу вчасно зорієнтуватися в складній ситуації.
Випробування озброєння або інша секретна місія
За ще однією версією, що одержала поширення в засобах масової інформації, американська підводний човен «Сан-Франциско» дійсно рухалася в бік Австралії, але головним завданням її подорожі було виконання секретної місії. Щодо того, що за місію повинна була виконати субмарина, версії також розходяться.
Перша версія стверджує, що підводний човен перевозила якийсь секретний вантаж, можливо нову зброю, предназначавшееся австралійській стороні. І саме тому американське військово-морське командування і вирішила повідомити про катастрофу, щоб відбити у преси бажання почати самостійне розслідування причин дивного події в Тихому океані.
Згідно другої версії, субмарина могла відчувати в Тихому океані нові системи озброєння. Можливо, в процесі випробувань стався якийсь збій, через що човен отримала ушкодження, а багато членів екіпажу були поранені. Якщо так і було, то все встає на свої місця. По-перше, командування прагнуло максимально убезпечити себе від уваги світової преси і відразу ж висунув версію про зіткнення з підводною скелею. По-друге, під час випробування озброєння дійсно могли постраждати військові моряки з субмарини.
Цікаво, що коли «Сан-Франциско» слідувала з місця аварії на базу, її супроводжували військові літаки і вертольоти, хоча в цілому в процедурі повернення пошкодженого підводного корабля в док не було нічого надприродного й незвичайного, який вимагав залучення настільки значного і добре озброєного конвою. Але потреба в такому конвої легко пояснюється, якщо на човні знаходилися якісь секретні вантажі або найновіші системи озброєння.
Подальша доля човни
У 2009 році, після чотирирічного ремонту, підводний крейсер «Сан-Франциско» повернувся в стрій і продовжив службу у ВМС США. Що стосується офіційної версії події, то командування Військово-морських сил США визнало безпосереднім винуватцем аварії в Тихому океані командира, старших офіцерів і екіпаж субмарини. Тим самим були зняті будь-які домисли з приводу причин дивній аварії.
Розслідування показало, що офіцери на підводному човні не врахували безліч небезпечних обставин, і це призвело до зіткнення субмарини класу «Сан-Франциско» з підводною горою,
— писала з приводу аварії New York Times.
Офіційний представник командування 7-го флоту ВМС США Айк Скелтон повідомив, що головним винуватцем аварії можна визнати командира підводного човна Кевіна Муні. Офіцера відсторонили від займаної посади і винесли йому письмову догану. Така міра є у США дуже серйозним дисциплінарним стягненням, здатним істотно загальмувати кар’єру офіцера, особливо претендує на серйозні командні посади.
Вже потім віце-адмірал Джонатан Грінерт, який займав у той час пост командувача 7-го флоту ВМС США, підкреслював, що екіпажем судна не були виконані дуже важливі дії в рамках штурманської роботи з прокладання маршруту. Та командир субмарини Муні, не проконтролювавши виконання цих робіт, нібито підставив під загрозу долю підводного човна, і життя і безпеку своїх підлеглих – підводників. Те, що човен рухалася на високій швидкості і не був зроблений вимір глибини, теж було поставлено в провину капітана Муні і його старшим офіцерам.
І тим не менш, це лише офіційне пояснення події. Що насправді відбулося чотирнадцять років тому в Тихому океані, ми можемо не дізнатися ніколи.
Автор:Ілля Полонський
