Радянських спортсменів — «золотошукачів» завжди любили за їх пристрасть і жертовність, за правильне ставлення до того, що вони роблять. В них вірила вся країна, на них рівнялися, вони ставали кумирами мільйонів. Спортсмени виходили на помости не заради слави чи гонорарів — вони з гордістю представляли Велику Радянську спортивну державу, і бажання перемагати заради країни було в пріоритеті.
Сьогодні між радянським ставленням до спорту і сучасним величезна прірва. У спорт прийшли великий бізнес і політика.
Що не так з російським спортом? Що заважає перемагати? Про різницю в мисленні спортсменів і про багато іншого міркують великі радянські спортсмени.
Лариса Латиніна
Найтитулованіша спортсменка в історії країни. Гімнастика.
Мнение. Великие Советские спортсмены говорят о спорте в России личности,Россия,спорт,СССР
«Якщо перемога — радійте, якщо поразка — дивіться правді в очі. Я, наприклад, втомилася слухати про «жахливі 90-ті». Деколи ще толком не встигли виступити, але у інших вже є пояснення можливого провалу: «А що ви хочете? Ми досі пожинаємо плоди тих років!»
Знайти причину невисоких результатів, виправдати відсутність професіоналізму можна завжди. Можна послатися на демографію, безгрошів’я, низький рівень медицини, дощ, сніг.
Так, роки були непрості, але… А що після війни відбувалося?! Ось мій рідний Херсон. Кругом розруха, злидні. Батько у мене загинув під Сталінградом, мама працювала прибиральницею, і грубником… І ось ми, діти війни, вічно напівголодні, їхали на Олімпіаду в Мельбурн. І вигравали там!
***
Я не так давно дивилася чемпіонат Росії з плавання і думала: ну що ж ви так, хлопці, себе бережете! Вони подивилися, як орала Неллі Кім, щоб потрапити на Олімпіаду в Монреалі.
(Прим. редакції: Неллі Володимирівна Кім — знаменита радянська гімнастка, п’ятиразова олімпійська чемпіонка, п’ятиразова чемпіонка світу, дворазова чемпіонка Європи і багаторазова чемпіонка СРСР.)
Гарувала як проклята, намагаючись ускладнити програму. Стрибок не виходив — вона плакала, витирала сльози і знову стрибала. У підсумку в Канаді Неллі отримала максимальну гімнастики оцінку в 10 балів і три золоті медалі.
Не буду говорити, що все нинішнє покоління спортсменів — з іншого «породи». Це не так. Різні є люди. Але те, що я іноді бачу, мене дивує.
Ось футболісти, які пішки по полю ходять. Може, все через їх величезних заробітків? Не хочуть напружуватися, тому що бояться отримати травму? Адже так вони випадуть з ладу і пристойно втратять в грошах. Великі гроші — це, звичайно, добре. Але іноді вони йдуть на шкоду спорту…
Все в кінцевому підсумку йде від виховання. Ось кажуть, у спортсменів із зарозумілістю повний порядок на відміну від інтелекту. Ви на спорт не кивайте! Тут важливо, які люди тебе за життя оточують, що ти від них береш. Я добре пам’ятаю урок мого першого шкільного тренера Михайла Опанасовича Сотниченко. Одного разу він вилаяв мене за те, що я не перенесла мат від одного снаряда на іншій. «Ти що, Лариса, про себе думає?! Вважаєш, якщо на останніх змаганнях виграла, то мати нехай тягають інші?» Я блідла, намагалася пояснити, що просто не встигла, інші дівчатка з групи виявилися спритнішим з цим матом. А він мені у відповідь:
«Значить, так: встигаєш вигравати — встигай і мати тягати. І зарубай на носі: ніколи не давай приводу назвати себе зазнайкой». Це була дуже дієва «таблетка» від зіркової хвороби.
***
Захоплюємося США, де спорт став частиною національної культури. Але згадайте СРСР… Все це у нас було. Я, наприклад, займалася в гімнастичної секції загальноосвітньої школи і паралельно брала участь у змаганнях з легкої атлетики, плавання. Ті сили і гроші, які ми витрачаємо на те, щоб перейняти чужі напрацювання, запросити іноземних тренерів, треба б кинути на обладнання шкіл, відновлення системи спортінтернату.
А китайці? Всі ж розуміють, що вони скопіювали радянську систему спортивної підготовки. Нам би, замість того щоб охати над китайським дивом, повернути свої напрацювання, але…
Нинішнє покоління керівників часто не вважає за потрібне озиратися в минуле, прислухатися до досвідченим людям. Знаєте, багато начальники взагалі люблять оточувати себе посередністю. Це зрозуміло, на такому тлі начальник здається великим. Але адже якщо робити по розуму, то оточувати керівника повинні сильні особистості. Так, як правило, такі особистості — незручні люди.
Талановита людина рідко буває поступливим, часто не робить так, як хоче начальник. Але зате він дає результат.
А мій досвід, поради? Якщо запитають, з радістю озвуся. Напрошується сама ніколи не буду. Якщо комусь не потрібно спілкування зі мною, це не моя проблема. Я увагою не обділена. Мене часто запрошують на прийоми, в т. ч. і в Кремль… Хоча дивно: в Кремль мене звуть, а на гімнастичну базу «Озеро Кругле» — немає.
***
Сергій Бубка
Олімпійський чемпіон і шестиразовий переможець чемпіонатів світу зі стрибків з жердиною. 35 світових рекордів.
Мнение. Великие Советские спортсмены говорят о спорте в России личности,Россия,спорт,СССР
Фізична культура, спорт повинні увійти в життя різних верств суспільства. Таке моє бачення. Це принесе величезну користь всій олімпійського руху. І при цьому найважливішу роль можуть зіграти наші чудові олімпійські чемпіони. Друге, дуже важливе. Ми багато втратили в системі освіти. Тенденція явно проглядається: молодь сьогодні дуже мало займається фізкультурою і спортом. У юних дуже багато спокус, багато захоплень: Інтернет, соціальні мережі…Зараз молодь не рветься на стадіони. Все більше до комп’ютерів. І, сідаючи до екрану, витрачає години на якісь електронні ігри, вважаючи, що це і є спорт.
Небезпечна тенденція. Ми з нею зобов’язані боротися. Адже спорт — це частина різноманітною культури, яку ніяк не можна втратити під чужим потужним натиском. Треба проводити активну, професійну ідеологію, щоб завдяки олімпійським цінностям залучити молодих спортивне життя, пробудити інтерес до фізичної культури, зробити заняття спортом нормою життя, якщо хочете, модою.
Вплив спорту, олімпізму — величезні. І наша мета — не втратити молодь. Втратимо, так, за великим рахунком і в олимпизме виникнуть складнощі і проблеми. Ще раз повторю: одна з ключових завдань — повернути юних.
***
Я впевнений, що міста, які вдало провели Олімпійські ігри, повинні успішно продовжувати розпочате. Це не тільки пам’ять про Іграх, встановлення якихось стел або пам’яток, але й передача своєрідною олімпійської естафети майбутнім поколінням. Не хочеться, щоб про Іграх миттєво забували. Нехай Олімпійські ігри ще попрацюють, міцно увійдуть у свідомість. Так в роки, коли не проводяться Олімпійські ігри, місто, де вони проходили, міг би проголошуватись олімпійської культурною столицею.
Ось це і буде олімпійською наступністю, справжнім спадщиною.
***
МОК чимало робить, щоб поставити поза законом допінг. Гадаю, що незабаром виносяться покарання, стануть ще більш суворими. Зростуть, думаю, терміни зберігання проб, узятих у спортсменів на найбільших змаганнях. Можливо навіть до 12, 14 років.
Ніякої печалі з цього приводу бути не повинно. Допінг вбиває спорт. Як, втім, і ставки на матчі, результати яких підтасовані. Тут немає місця ніякої жалості.
Юрій Власов
Радянський важкоатлет, встановив 31 рекорд світу і 41 рекорд СРСР.
Мнение. Великие Советские спортсмены говорят о спорте в России личности,Россия,спорт,СССР
«Я завжди замислювався над суттю спорту: потрібні країні люди, які можуть тільки бігати або тільки стрибати? Хіба спорт виключає саму життя, любов, знання, творчість? Я знав багатьох великих спортсменів, які потім спивалися і навіть закінчували життя самогубством. Все залежить від людини, від його волі і сили духу, від його віри в саму життя, його здатності придушити гординю. Це непросто. Але не можна замикатися на вузькість перемог, як би вони не були райдужні.
Відмінно зауважила з цього приводу Марина Цвєтаєва: «Є люди з жагою зайнятості — вони завжди шукають, чим зайнятися. А є з даром зайнятості — вони завжди зайняті…»
Як ви думаєте, навіщо альпіністи підкорюють вершини? Задихаються, гинуть? Навіщо йдуть на Північний полюс? Навіщо Конюхов на яхті борознить океан? Хіба всі вони шукають грошей?
Той, хто торгується за гонорари, дуже швидко перестає бути спортсменом. Той, хто хоче бути сильним, відважним, — стає ним… Коли я починав тренуватися, то й гадки не мав, що спортом можна заробляти. Любов до Батьківщини була головним початком…
Яка країна, такий і спорт. Країна впала духом, впала тілом, стала справою. Ось і результат. Але останнім часом, щось починає змінюватися. Сам спорт стає державною справою…».
Лідія Скоблікова
Радянська ковзанярка, єдина 6-разова олімпійська чемпіонка в історії ковзанярського спорту, абсолютна чемпіонка Олімпіади-1964 в Інсбруку. Спортивне прізвисько — «Уральська блискавка»
Мнение. Великие Советские спортсмены говорят о спорте в России личности,Россия,спорт,СССР
Про проблеми допінгу: У нас допінг був один – лимон. Вітамін С, з цукром розбавиш… Ще лікарі говорили: «Ви навіщо цукру стільки їсте?! Він впливає на печінку!» Які були допінги тоді? Навіть не думали про це! І я не знаю, чому люди це роблять. Їм же ще жити потім, дітей народжувати. Хоча я від багатьох фахівців чую, що без допінгу не можна, я не вірю в це.
Про проблеми в ковзанярському спорті в Росії: Раніше ковзанярі змагалися в однакових умовах, в Голландії відкриті катки, у Швеції, Фінляндії, як і у нас. Пройшли роки, в Голландії налаштували палаців, у Німеччині побудували штучний лід і палац, в Америці палаци, в Канаді палаци, в Японії, скрізь. У нас раніше було Медео – туди приїжджали і німці, і корейці, японці, було єдине місце, де можна було показувати високі швидкості, бити рекорди. Потім ми відстали років на 30. Вісім років тому Лужков побудував для Кубка світу тут палац.
Ми втратили час. Якщо раніше в збірну команду входили представники різних територій нашої Росії, під час перебудови ми втратили всі катки, втратили тисячі дитячих спортивних шкіл.
Якщо взяти Москву, я була директором на «Локомотиві», тут були «Локомотив», «Трудові резерви», «Буревісник», «Праця», «Спартак», «Урожай», «Наука», ЦСКА, «Динамо». Будь шкіл тільки не було! Зараз назвіть мені хоч одну. Їх немає! Їх просто немає.
І якщо тільки в Москві тисячі займалися ковзанярським спортом, так звідси йшли теж чемпіони. Зараз тільки в Коломиї база підготовки, в Челябінську. У Москві Крилатське дуже слабо використовується, тому що це далеко. І з’являються зірочки в Череповці, у Вологді, в Пермі, де-то по одній маленькій зірочці. Ми намагаємося залучити до збірної, тренувати й плекати. А коли будуть займатися тисячі дітей, тоді ми будемо з них вибирати.
З 1990 року ми втратили дуже багато ковзанярів. Багато перемоги були закладені ще з часів Радянського Союзу.
Зараз нам дуже важко! Коли така велика лава в Голландії, коли вони встають по троє, займають перші три місця, дуже важко з ними боротися. Але я вірю, що палаци, побудовані в Челябінську, в Коломиї… І будуть ще будуватися!
Я взагалі завжди вірю в талановитих хлопців в Росії. Сама природа в Росії, на Уралі, в Поволжі закладає міцний такий організм, завзятість у наших російських хлопців і дівчат. І я вірю, що будуть у нас перемоги…