Не люблю людей, які намагаються сунути носа в мої особисті речі.

І так, мені неважливо, хто ви — знайомий знайомих знайомих або мій родич. Чи родичка.

Приїжджала до нас у гості тітка — батькова сестра — з сином. Поки мій брат грав з кузеном, за столом батько візьми та й скажи про мене:

— Ой, вона так добре малює, а показувати не хоче. Обіцяла показати і не показала. Ну покажи зараз, будь ласка.

Тітка вторить:

— Як же так? Правильно, покажи нам.

На мій лепет «ну навіщо, мені не хочеться, та й навряд чи вам сподобається» відповіли:

— Не можна так. Це недобре. Я от в дитинстві все, що малювала, мамі показувала, а ти не хочеш, навіщо ти взагалі малюєш?

Навіщо? Тітка, я малюю для себе, мені це подобається, і я, автор цих малюнків, сама має право вирішувати, кому їх показувати, а хто обійдеться. Ні, я не малюю порнушку, я просто не хочу вам показувати. Ви, мабуть, не зрозумієте. Вам це може здатися непристойним, мало. Та яка різниця?

Втім, все це я сказати так і не зважилася, і вони наполягли на своєму. Довелося показувати, попередньо ретельно розсортувавши малюнки та залишивши тільки ті, які було не дуже шкода віддавати на розправу.

На мій подив, родичі мене тільки похвалили:

— Ах, як ти гарно малюєш, а ти боялась! І чого не хотіла?

Знаєте, людина не зобов’язаний показувати все, що ви захочете побачити. «Тобі ж не важко!» Мені, в принципі, не важко, хоч і неприємно, а ось вам непогано було б приборкати свою цікавість і визнати, що у когось можуть бути таємниці від вас, нехай і дурні на ваш погляд.

А от ви були б раді, якщо б я полізла в ваш фотік зі словами: «Ну-ка покажи, що ти така бука, навіщо ти взагалі щось знімаєш?»