Грамотне застосування артилерії і рушничного вогню проти супротивника, який робив ставку на атаку холодною зброєю, забезпечило перемогу російської армії під Полтавою.
В ході війни за Іспанську спадщину і Великої Північної війни вдосконалюється лінійна тактика побудови військ, зростає роль артилерії, а піхота отримує універсальна зброя у вигляді крем’яного рушниці з багнетом. Перш ніж перейти безпосередньо до аналізу планів і тактичних прийомів на полі битви зупинимося на складі і характеристиці озброєння протиборчих сторін у битві 27 червня 1709 р.
Основу озброєння піхоти армій протиборствуючих сторін становили фузії — кремінні рушниці з ефективною дальністю стрільби близько 200-250 кроків. Кращою була більш коротка дистанція близько 100 кроків (70-75 метрів), коли рушничний вогонь виробляв у лавах опонента серйозне спустошення, спричиняв деморалізацію і паніку. Скорострільність була невелика, але після одного-двох залпів, цілком достатніх, щоб похитнути противника, йшла атака холодною зброєю. До фузеям могли бути примкнуты багнети, які з’явилися в російській армії з 1703 р. і поступово утверджувалися в армії. Значне число піхотинців замість багнетів мало багинеты — однолезвійний клинки, які перед рукопашною сутичкою рукояткою вставлялися в стовбур фузії, дозволяючи діяти як списом. Правда, заряджання і стрілянина вже при цьому були виключені.

В якості холодної зброї в піхоті і кавалерії були прийняті шаблі та палаші. Шведська армія довше інших в Європі утримує на озброєнні довгу піхотну піку. Правда, якщо на початок Північної війни до третини шведської піхоти могли бути пікінерів, то до моменту Полтавської баталії пік в армії Карла XII практично не залишилося, а солдати, що втратили піку, поповнювали ряди стрільців. Кавалерія в атаці діяла в основному холодною зброєю; пістолети фузії і карабіни мали характер допоміжного зброї.
Чисельне співвідношення на полі Полтавської битви було явно не на користь шведського короля. 42660 чоловік у складі армії Петра Першого проти 24300 людина у Карла XII. При цьому частина шведських військ залишалася під стінами обложеної Полтави, значним було і число хворих і поранених у попередніх боях.
Але незважаючи на всі біди, шведський король все ще продовжував володіти дуже невеликий, але чудово підготовленої, дисциплінованою і головне керованої на полі битви армією. Тактика шведської армії від битви до битви була винятково наступальною. Чисельну перевагу супротивника шведи часто нівелювали швидкими ударами піхоти і кавалерії. У тактичному відношенні Карл XII робив ставку на вирішального удару холодною зброєю, коли після швидкого зближення піхотою практично в упор проводився лише один залп і йшла атака піками, багнетами і шпагами. Роль артилерії при цьому була другорядною. Саме завдаючи потужні швидкі удари, Карлу XII в 1700 р. вдалося розгромити втричі перевершує за чисельністю російське військо під Нарвою і домогтися ще ряду військових успіхів.
Пушка и фузея против пики и шпаги. Тактика Полтавской битвы История
Цій яка багато в чому стала типовою тактикою російське командування протиставило ряд контрзаходів. Необхідно було відтягнути момент вирішальної рукопашної сутички, вимотуючи шведську армію артилерійським і рушничним вогнем. У Полтавській битві перший порив шведів мав зустріти на укріпленої редутами позиції, після чого в залежності від обставин російська армія могла продовжити оборонні дії, спираючись на укріплений табір або дати відкритий бій. Використання редутів у Полтавській битві не стало принциповим військовим нововведенням, зате стало неприємним сюрпризом для наступаючої шведської армії, де виявилася не на висоті розвідка, так і частина російських укріплень зводилося безпосередньо перед битвою, їх число і розташування не було відомо противнику. Наступ шведів у досвітніх сутінках було зустрінуте згубним артилерійським і рушничним вогнем. Всього за час прориву через лінії російських редутів шведи втратили шість із вісімнадцяти батальйонів піхоти, які припинили своє існування як бойові одиниці. Таким чином, третина всієї шведської піхоти на полі битви було втрачено Карлом XII ще до початку вирішального зіткнення. Прорвавшись з великими втратами через лінію редутів, шведи були зустрінуті залпами десятків гармат, встановлених в основному російською таборі і змушені були відступити.
На другому етапі битви російська артилерія також зіграла значну роль. Розташовані в проміжках між батальйонами піхоти гармати, косили шведські ряди. І нарешті, за іронією долі, коли російське ядро вдарило в ноші Карла XII (шведський король напередодні був поранений у сутичці з козаками) виникла паніка, лише ускорившая повний розгром шведської армії. Таким чином, грамотне застосування артилерії на всіх етапах битви стало одним з факторів, що забезпечили перемогу під Полтавою.
Пушка и фузея против пики и шпаги. Тактика Полтавской битвы История
Чималу роль в перемозі російської армії зіграв і рушничний вогонь піхоти. На другий вирішальній стадії битви російська армія мала досить компактний щільне побудова. Піхота першої лінії була побудована не в чотири, а п’ять рядів. Крім того, існувала друга лінія піхоти і іррегулярні частини, готові ліквідувати прорив. Фланги були посилені кавалерією. Шведи, навпаки, не змогли зібрати добірні сили в кулак і нанести невідпорного удару. Резерву у Карла XII взагалі не існувало, а гармати були взяті в бій виключно для сигналів (позначилася нестача пороху, так і нехтування шведського короля артилерією). По суті, шведська піхота була розтягнута в довгу тонку лінію і до моменту вирішальної сутички вже втратила свій наступальний порив. Практично відразу позначився значний чисельну перевагу російської армії і введення в бій свіжих сил. Все це вилилося в могутній тиск російської армії на противника з охопленням лівого флангу шведських військ. Як результат — повальне втеча, знищення та здача в полон однією з найкращих армій Європи.
Втрати російської армії досягали 4700 чоловік убитими і пораненими; шведської близько 7600 убитими, 2973 полоненими, а число поранених в точності невідомо. Ще більша кількість полонених було взято російською армією після битви в ході подальшого переслідування. Перемога під Полтавою стала результатом цілого комплексу політичних, військових і економічних факторів, де не останню роль зіграла правильно вироблена за дев’ять років війни тактика дій проти нечисленної, але дуже сильної шведської армії.