Євген Крутіков
Першим кадровим призначенням президента України Володимира Зеленського в армії стала фігура нового начальника генерального штабу ЗСУ генерал-лейтенанта Руслана Хомчака. Як цей чоловік причетний до поразки української армії під Иловайском, масової загибелі українських військових – і чому він хотів звільнитися з ВСУ?
Генерал Хомчак народився на заході, в Рівно, навчався у Москві, служив до 1991 року в Німеччині, а потім стандартно просувався кар’єрними сходами вже в українській армії. На тлі війни такі біографії нікчемні, бо справжні кар’єри робляться на війні, по ній і судять про офіцерів і генералів. І тут з Хомчаком все погано. Це він планував операцію по оточенню Донецька влітку 2014 року, що закінчився жахливим для ЗСУ «іловайським котлом», на посаді командувача військами сектора «Б».
Генерал-лейтенант Руслан Хомчак добре і близько знайомий з Ігорем Коломойським. Напевно, це все, що потрібно знати про нового начальника генерального штабу ЗСУ, але все-таки пояснимо.
Це не смішно, але влітку 2014 року планування операції по оточенню Донецька через Іловайськ проходило не в Києві в генеральному штабі, а в Дніпропетровську – в кабінеті правої руки тодішнього губернатора області Ігоря Коломойського, Геннадія Корбана. Добрбаты курирував, годував, взував, одягав і озброював особисто Ігор Коломойський, бо все це відбувалося в кабінеті його помічника.
У нараді 5 серпня, крім господаря кабінету, брали участь командири добрбатов Семен Семенченко («Донбас»), Андрій Білецький («Азов») і журналіст-«волонтер» Юрій Бутусов, володів неясним, але істотним впливом. На зв’язку знаходилися глава департаменту міліції особливого призначення МВС Віктор Челован та представник МВС «в зоні АТО» Володимир Гриняк. Головував Корбан.
Спершу обговорювалися технічні деталі: з якого боку зайти, частоти та якість зв’язку. Із запізненням на годину (всього нарада тривала п’ять-шість годин) прибув командувач сектором «Б» генерал Руслан Хомчак. Він зайняв місце Корбана та пояснив «ввідні». На думку Хомчака, справа наближалася до розв’язки. «Сепаратисти», з його слів, були деморалізовані і не в змозі винести удар українських військ і добрбатов. При цьому критично важливо одночасно оточити Донецьк і знову вийти до російського кордону.
Попередні спроби оточити Донецьк через Шахтарськ закінчилися бійнею, а вихід вузької кишкою до кордону перетворився в «изваринский котел» з ганебним втечею українських частин через російський кордон, де їх інтернували. Хомчака це не бентежило. Він погоджувався, що сил ЗСУ недостатньо, на лінії фронту зяють діри, але загальна концепція зберігається. Він з регулярними частинами ЗСУ блокує Донецьк, а добрбаты спільними зусиллями займають Іловайськ – найбільший залізничний вузол.
Хомчак сказав, що у нього не вистачає піхоти, бо зайти в Іловайськ повинні добрбаты. Там взагалі робити нічого, там не більше 50 сепаратистів, сказав він. Ви його одним наскоком візьмете, як індіанці.
З цього моменту до Иловайску в українських частинах приліпилося прізвисько Илинойск, а спочатку задумывавшееся як другорядне наступ на Іловайськ в результаті зайвої піар-активності перетворилося мало не в головну битву війни.
У реальності в Іловайські стояв загін Михайла Товстих («Гіві») і обстріляні частини ополченців, до цього обороняли Савур-Могилу – краще, що тоді було у донбасівців. До загону Гіві саме тоді приклеїлася назва «Сомалі». Прибувши під Іловайськ і Савур-Могилу в розпал спеки Товстих – Гіві сказав місцевим командиру з позивним «Малої» (він реально виглядає, як підліток, така будова тіла): «Жарко тут у вас, прямо як в Африці. Чисте Сомалі».
10 серпня батальйони «Донбас» і «Азов» вирушили з натовпом журналістів брати Іловайськ. Семенченко пропонував зробити це «для картинки». «Там є пам’ятник Леніну, зачистимо сепаров і стрельнем в нього з гранатомета», – говорив він. Менш ніж через годину вони з втратами і у великому подиві відкотилися на колишні позиції.
Через тиждень у Іловайська скупчилися вже мало не всі наявні в наявності боєздатні добрбаты: «Донбас», «Дніпро-1», «Херсон», «Шахтарськ», «Миротворець», «Світязь», «Прикарпаття» та «Азов». 18 серпня вони імітували атаки на околиці міста, а основна маса ринула прямо в центр по прямій. До 19 серпня вони зайняли західну частину Іловайська (залізниця розрізає місто навпіл з півдня на північ).
Весь цей час частини ЗСУ під командуванням Хомчака просто стояли на місці і не робили нічого, як би блокуючи Донецьк з півдня. Згодом це порозумівалося прорахунками розвідки і відсутністю координації між ЗСУ (тобто Хомчаком) і добрбатами. І це на тлі постійного мусування теми Іловайська у всіх українських ЗМІ і прямими ефірами з лінії фронту через соцмережі. Зрештою Хомчак розпоряджається виділити танки і БМП зі складу 93-ї та 17-ї бригад. Але було пізно. За п’ять днів вуличних боїв Іловайськ був повністю зруйнований, але добрбаты не змогли перейти залізницю.
24 серпня, у День незалежності України, дві механізовані групи ополченців з двох флангів пробивають позиції добрбатов, скидають їх, і через кілька годин повністю оточують українську угруповання в західній частині міста. Батальйон «Прикарпаття» побіг відразу, залишивши позиції, і спіймати його вдалося тільки в Кіровоградській області. Батальйон «Азов» просто пішов в Маріуполь, сказавши, що це важливіше. Весь південний ділянку фронту під командуванням генерала Хомчака розпався на очах протягом півтори доби. 26-го катастрофа була видна неозброєним оком.
Захарченко і Гіві запропонували оточеним здатися. 27 серпня Володимир Путін запропонував ополченцям призупинити наступ, тобто не брати сходу Маріуполь і надати оточеним українським частинам гуманітарний коридор.
Згодом Хомчак стверджував, що він нібито особисто вів переговори з представниками російського Генштабу про організацію коридору. Умови виходу були гранично прості: українські частини виходять з Іловайська без важкої техніки. Тут починається плутанина, оскільки замість цього вони рушили на вихід при повному озброєнні, що було розцінено не як вихід з гуманітарного коридору, а спроба прориву і перегрупування. Їх закономірно знищили.
Представники добрбатов стверджують, що їх дезінформував Хомчак, нічого не сказавши про техніку. За іншою версією, командири добрбатов самі відмовилися здавати зброю, а Хомчак їх просто підтримав. Так чи інакше, до 2 вересня іловайська угруповання перестала існувати. Кількість загиблих коливається від 400 офіційно до 1500 неофіційно порахованих.
Тобто тут до Хомчаку дві претензії. По-перше, бездарне планування і розвідка. По-друге, незрозуміло хто віддав божевільний наказ на вихід зі зброєю вже після домовленостей на рівні президента Путіна. І таким чином,
заплановане Зеленським розслідування подій «іловайського котла» при генералові Хомчаке–начгенштаба вже ніколи не буде об’єктивним.
У 2015 році Порошенко розформував оперативне командування «Південь», яке очолював Хомчак, а йому запропонували бюрократичну посаду головного інспектора МО. Зараз на Україні це подається як позитивна риса. Мовляв, Хомчак на посаді головного інспектора об’їздив всі частини і знає стан армії. Але є дані, що Хомчак був ображений цим призначенням і навіть говорив у вузькому колі, що збирається звільнитися з армії. У нього зуб на колишнього президента Порошенка, і на колишнє командування армії і генштабу. Він легко їх втопить, якщо буде ініційовано нове розслідування.
При цьому про Іловайськ він каже, що план розроблявся саме в Києві і це начгенштаба Муженко віддав йому наказ оточувати Донецьк через Іловайськ та Харцизьк після провалу операції в Шахтарську. А він лише виконував наказ тими засобами, що в нього були. А оточення Іловайська, за його словами, здійснювали російські війська, тому і було неможливо організувати оборону. Це стандартні відмовки.
Таким чином, Хомчак нічим не краще колишнього начгенштаба Муженко. Всі вони «оточенці», розбиті генерали з сумнівною політичною історією і небезпечними зв’язками. Результат від таких змін нікчемний. Звичайно, якщо виходити з того, що українська армія буде якось реформуватися. Посада начгенштаба все-таки дуже технічна.
