Працювала офіціантом в досить відомої кав’ярні. До прохання налити еспресо або капучіно без пінки ми звикли.
— Принесіть нам кави!
— Капучіно, еспресо, американо, латте?
— Ні, нам просто кави!
Звикли і до таких діалогів. Але іноді хочеться битися головою об стіну.
Здавалося б, назва великими літерами «Кав’ярня така-то» висить на видному місці. Слово «кав’ярня» саме по собі передбачає наявність кави. І меню написано достатньо зрозуміло. Але… Залітає мадам з дитям:
— Мені меню не треба, дайте мені хепі-міл!
— У нас немає такого.
— Як? Тоді дайте якийсь чізбургер!
— І цього немає. У нас кав’ярня, в нашому меню немає асортименту Макдоналдса.
— Ну ось, Михайлику, — каже пані сину, — підемо звідси, тут хорошу їжу не готують.
Прийшла родина з п’яти чоловік. Найголовніша, як я зрозуміла, — мати сімейства.
— Так, значить, ми відразу замовимо!
— Я вас слухаю.
— Баба Зіна, ти що будеш?
— Ну, я навіть не знаю…
Допити родні тривали близько семи хвилин. Посидіти і вивчити меню — не варіант для таких людей. Простіше, щоб офіціант, у якого ще п’ять столів не прийнято, стояв і слухав, як ви всі разом міркуєте, що кому замовити, триста разів перезаказываете, лаєтеся, сперечаєтесь, а в результаті або вирішуєте взяти «чайничок чаю і п’ять кружечек», або взагалі, посварившись, йдіть.
Найвищою ж ознакою крутості гостя вважається прийти, на питання «Присяде в залі для курців або курить?» з презирством відповісти «курить» і з гордим виглядом піти в туалет.
