Працюю в магазині мобільних телефонів. Нещодавно влаштувалася, місцями туплю. Приходять в мою зміну двоє: мама і дорослий синок придуркуватого вигляду. Просять телефон подивитися, я хапаю ключі, лину відкривати вітрину, дістаю, включаю — ентузіазм! Синку бере телефон в руки і обтикатиметься в нього хвилин на двадцять, причому питань не задає взагалі. З незворушним обличчям повертає мені мобілку, просить другий телефон. Я забираю у нього перший, відключаю, ставлю на вітрину, беру другий, включаю, віддаю. Ситуація повторюється. На третьому телефоні я вже навіть гадати перестала, чого він там порівнює. Ну, думаю, людина відповідально підходить до вибору телефону…
Просвітив старший продавець на наступний день. Ця парочка з передмістя, поки чекає на свій автобус (недалеко від нас автовокзал) розважається тим, що грає на телефонах. Приїжджають вони по неділях на ринок. Тепер я постійно «втрачаю» ключі від вітрини, коли їх бачу.
