Пара днів до Нового 2003 року. Салон зв’язку. Запара, народу — тьма тьмуща, всі хочуть подаруночків закупити. Всюдисущих терміналів по прийому платежів тоді ще не було — клієнти самі писали на бланку номери телефонів і суми, природно, роблячи при цьому купу помилок. Замучилися пояснювати: якщо неправильно номер напишете, гроші повернути не зможемо.

Працював у нас в салоні стільникового зв’язку незвичайний хлопчина. Не знаю, як насправді, але за ужимкам та інтонацій — вилитий блакитний. Сидить він, значить, за компом, заповнює звіти. До нього підходить сімейна пара і починає довго, докладно пояснювати, що вони неправильно записали номер і відправили пристойну суму на рахунок сторонньої людини. Хлопчик слухає їх, але голови від монітора не відриває — в день таких неуважних дуже багато. Ці все не вгамовуються. Хлопець не витримує тиску, зітхає і з усією властивою йому серйозністю голосом хлопця-гея каже:

— Ну що я можу сказати? Па-здра-є-ю! — і знову обтикатиметься в монітор.