Знадобилося мені вивчити іноземну мову. Не англійська там, німецьку чи французьку, а досить рідкісний мова однієї з європейських країн з населенням близько 10 мільйонів чоловік. Ну, думаю, раз вже я живу в культурній столиці, питань точно не виникне. Найму приватного викладача — і вперед! Але не тут-то було…
Перше, що вразило в пошуку викладачів, яких знайшлося лише кілька на наш величезний місто, — всі вони вільні у будь-який час. Бо ніхто до них не ходить. Зовсім ніхто. До речі, ціна вказана немаленька — від півтора тисяч рублів за академічну годину роботи. Зависоко, думається мені.
Забиваю на приватників і шукаю мовні центри. Ситуація повторюється: від 1500 за годину, вільно будь-який час будь-якого дня тижня — ніхто не ходить. «А центр виживає за рахунок інших мов, це саме ось цей конкретний попитом не користується! А шкода! Викладачі у нас хороші, ви не подумайте!»
«Ну, не може такого бути, — думаю. — Країна-колишня соціалістична, там і зараз росіян багато, а у кого-то сім’ї, родичі…»
Заінтригована, заходжу нарешті на сайт емігрантів в цю саму колишню соціалістичну країну. І тут, як мовиться, прояснюється…
Я вже не знаю, хто мене задовбав більше — приватники або директора мовних центрів. Напевно, задовбали все-таки неймовірна людська тупість. Ці люди оцінюють годину своєї роботи мінімум 1500 рублів. До них ніхто не ходить і не буде ходити. А знаєте чому?
Колишня соціалістична країна, нині член ЄС. 120 годин навчання мови з носіями, в пакет входить віза і проживання в кампусі. Ціна — я порахувала! — така ж, як за 45 годин роботи з досить посереднім за рівнем знань пітерським репетитором. Так, звичайно, всі хочуть заробляти багато, в Пітері жити дорого і так далі… Але, вашу ж мати, орієнтуйтеся хоч трохи в наявних реаліях! А я, мабуть, все-таки вивчу мову там. Як і тисячі людей, які поступили так само.
