Є у мене друг мого віку, який служить у спецназі ВДВ. Рідко ми з ним бачимося, але ось зовсім недавно він пішов у відпустку і приїхав до мене в гості. Я звичайно був радий, накрив “поляну”, все як годиться. Відзначили, згадали минуле. Не думайте, що “обіжрались” і пускаючи слину щось мукали один одному (ні він не я не є адептами міцних напоїв). Так от, під пиво, рибу, раків і креветок, він розповідав мені (в межах розумного і доступного, звичайно) про свою службу. Про зміни в армії, новому обладнанні, техніку і зброю, про те, що нарешті-то з’явилися нормальні командири, а так же похвалився тим, що вже об’їхав весь континент. Ну а я йому кажу, ніби жартома:
– Не журися скоро і на північно-американський поїдеш.
– З чого це?
– Ну як з чого? У США криза влади. Не за горами, парад суверенітетів, громадянська війна і повторення наших 90-х. Етнічний склад у них строкатий. Проблем з кольоровими мама не горюй. А армія і уряд у них зараз в розбраті.
– … і??
– Ну ось почнеться у них бардак, у кого в руках виявиться ядерна кнопка та чортова сила-силенна ядерних ракет і боєголовок, яке за подібною ціною можуть і терористам дістатися?
– У кого?
– У того хто автомат в руках тримає міцніше і стріляє точніше. Правильно?
– Правильно. І що?
– Який ти сьогодні некмітливий. А в кого більшість цих ракет спрямована?
– Ну в нас.
– Ось. Щоб убезпечити себе і доведеться нам висаджуватися в сонячній Каліфорнії, холодної Алясці і курному Техасі. Зстрибніть, візьмете під контроль і всі справи.
Посміялися. Ще випили, а на наступний день мій знайомий офіцер попрощавшись поїхав.
А днями телефонує мені і каже:
– Слухай Вовчик, ніяк не можу викинути той наш розмова про США і наш десант.
– Так я ж жартував.
– Це зрозуміло, але я приїхав розповів хлопцям і ми всі задумалися. Навіть командир наш задумався. А він мужик тертий, досвідчений. Невже правда це можливо?
А ВИ ЯК ДУМАЄТЕ?
