Одна фраза не дає мені спокою вже кілька днів. І я настільки часто її згадую, що не можу не…
Збираючись до Москви на три дні, я проглядала в інтернеті, чим може порадувати театральне життя столиці. Більшість класичних вистав я бачила, нехай і не на московських сценах, тому з легкою цікавістю заглядав і в афіші незнайомих мені постановок та історій.
І ось натрапила на спектакль, який ставить театр, що знаходиться у всіх списках культурних закладів… Історія, як мовиться, на «багату» по Ільфу і Петрову тему: головний герой — гей. Зрозуміло, що рейтинг 18+, однак я заглянула в онлайн-лібрето і натрапила там на опис: « не побоявся висловитися на незручну тему…»
І мене це зачепило. Дуже зачепило. Незручна тема? Постановка для дорослих? Але в ній немає не тільки еротичних сцен, в ній і любовної лінії немає! Це трагедія юнаки та сучасного російського суспільства. І, як і належить трагедії, закінчується сумно — юнак втрачає себе і отримує розлад особистості на ліжку в психіатрії, а його мати в кінці гірко шкодує про свій вибір «лікувати» сина.
Так чому 18+? Вистава закликає до одностатевих зв’язків? Немає. Мало хто з доброї волі захотів би розділити долю фокусної персонажа. Але як же тема незручна! Згадати про те, що, виявляється, у нашому світі є гомосексуали… Адже якщо закрити очі ручками, то страшне чудовисько-гомосексуалізм зникне і більше не з’явиться, правда?
Незручно згадувати, що є хлопчики і дівчатка, які крокують з вікна, не в силах пояснити батькам, чому Пашка з 10А або Таня з музикалки краще всіх. Незручно згадувати, що Мішу-ботаніка побили до стану спинальника. Незручно згадувати, що веселушку Іру зґвалтували, щоб показати їй, що хлопчики-то краще!
А у мене в голові уже кілька днів спливає фраза голосом Тализіної: «Ой, як незручно вийшло!..»
Екшн сно, неудобненько вийшло — життя комусь зламали. Адже у кожного гомофоба таке буває, так?
