Середньовічне монгольське військо було вражаюче досконалою “машиною смерті”, протистояти якій не міг ніхто на безкрайніх просторах Євразії, від Тихого океану до Середземного моря. Нею були стрімко розтрощені величезні імперії Хорезм-шаха і Китаю, більшість держав Середньої Азії, Кавказу, Східної Європи…
Індію врятувала найвища в світі гірська система і, як стверджують історики, сильна спека, яку не виносили степовики. Залишився нескореним і багатий Єгипет, але тут інша історія, і про неї варто розповісти.
Султан Бей-барс
…Країною родючого Нілу тоді правил блискучий султан Бей-Барс. За переказами, він був русичем (за іншою версією: половцем), ще хлопчиком потрапив у рабство й опинився далеко на півдні. В Єгипті став мамлюком. Швидко висунувся в силу своїх неабияких природних даних – мужності, розуму і далекоглядності. Поваливши колишнього владику, став правити країною, значно розширивши її межі і змусивши всіх сусідів рахуватися з собою.
І ось прийшла звістка про навалу зі Сходу небаченого перш народу, грізна слава якого випереджала біг їх швидких коней. Відважний Бей-Барс не звик бігати від небезпеки, а завжди зустрічав її обличчям до обличчя: він тут же зібрав військо і рушив назустріч татаро-монголам. Битва була надзвичайно лютою і наполегливою. Полководницький геній султана Бей-Барса в черговий раз виявився вище: степовики все ж не встояли в запеклій битві, звернулися в панічну втечу і були розсіяні…
Настільки блискуча перемога стала хорошим уроком монголам і потім вони обходили Єгипет стороною, країна була врятована від розорення. Слава непереможного султана Бей-Барса злетіла до небес, він одержали від народу прізвисько “Переможець монголів”, яким в ту пору більше не міг похвалитися ніхто.
Міфи про татаро-монголах
Описане вище поразку степовиків стало одним з небагатьох в ту трагічну для інших народів епоху татаро-монгольських завоювань. Правда, багато пізніше їх зуміли легко перемогти на… папері європейські автори історії, яку вони зуміли нав’язати мало не всього світу як єдино вірною. В цих писаннях степовики зображені в карикатурному вигляді – дикими, неосвіченими і неорганізованими. Брехливо стверджувалося, що вони здобували перемоги числом, а не вмінням. Саме слово “орда” зробили синонімом слова “натовп”: мовляв, навалювалися скопом і долали противника, у якого проти такого «брухту» не виявлялося прийому…
Насправді ж татаро-монголи з дитинства отримували відмінну військову виучку, були чудово організовані і згуртовані. Озброєння за мірками того часу мали просто досконале, ідеально пристосоване до їх своєрідній манері бою. Були у них і важкоозброєну воїни. Не випадково перед степовиками не встояли армії наймогутніших держав світу. Переможеними виявилися і європейські лицарі, закуті в броню найміцніших обладунків. Татаро-монголи вміли брати і самі неприступні міста, використовуючи спеціальні машини і пристосування, що свідчить про високий рівень їх військової науки і техніки.
Постійні твердження цивілізаторів про звірячої жорстокості завойовників відповідають істині, але тут доречно згадати російську приказку: “Ахав б ти, дядя, на себе глядя!” Кому-кому, а вже “цивілізованим” європейцям краще не вказувати на жорстокість інших народів, немає у них на це морального права, адже вони самі постійно демонстрували жахливу нещадність і просто немислимі звірства. Наприклад, винищили багато мільйонів американських індіанців. Не менше було ними вбито або заслано в рабство африканських негрів. Саме “освічені” європейці знелюдили Нову Зеландію, Австралію, Тасманію, безліч островів Тихого та інших океанів. Самі по вуха в крові, так що про кровожерливість монголів їм краще помовчати.
Останні, захопили половину Європи, а тому в свої степи повернулися добровільно, дізнавшись про смерть в далекій Монголії свого великого хана, забувши про давні плани дістатися до “останнього моря”. На полях битви їх тоді перемогти нікому не вдалося.
«Злі» міста Русі
Восени 1237 року орди хана Батия вдерлися на Русь і влаштували тут звичну для себе нещадну різанину, на зразок західноєвропейської: два чоботи – пара! Наші пращури билися відважно, але сили були нерівні. Країну затопила орда чисельністю понад двохсот тисяч людей, протистояти подібній величезну силу не міг ніхто. Зауважу, що в ті часи русичі з честю виходили з багатьох битв з західними агресорами, але східні орди виявилися багато сильніше.
І все ж русичі показали приклади небаченого мужності, билися до останнього (“мертві сорому не ймуть”) і ворогам дорого обходилися їх смерті. Академік М. Н.Тихонов написав: “Ми не знаємо російського міста, який здався на милість переможця”.
Характерний факт: жоден російський князь не зрадив своєму народові, розділивши його доля.
Традиційно татаро-монголи успішно застосовували такий прийом: вони зганяли полонених і гнали їх перед собою на зміцнення, самі слідуючи за цією живою стіною. На Русі ж їм зробити подібне не вдалося – ну ніяк не могли примусити наших йти на своїх: ті воліли смерть. Також пращури не йшли служити у війська переможців, як зазвичай відбувалося в інших краях. Історичні хроніки свідчать, туменах степовиків були представники багатьох переможених народів, народностей і племен, а росіяни в цьому довгому списку не значилися.
Два тижні пручався Торжок і аж сім тижнів Козельськ. Навіть після того, як вороги увірвалися у Козельськ, його жителі продовжували люто битися довгими ножами… “Який злий місто”, – дивувалися степовики стійкості його захисників.
Шість днів героїчно чинила опір Рязань, лише вранці 21 грудня 1237 року, коли городяни вже ледь трималися на ногах від утоми, татаро-монголи прорвали укріплення. Розлючені настільки наполегливим опором, вороги звірячому замучили залишилися в живих: стріляли по пов’язаним рязанцями, кидали живцем у вогонь єреїв, спалили місто, церкви, монастирі. Вбили князя, його дружину, бояр.
«Проводи» супостатів
В цей час один з місцевих бояр, Евпатий Коловрат, прозваний Несамовитим, перебував у Чернігові. Коли він повернувся, то замість рідного міста виявив одне попелище з роздертими трупами, оскверненими церквами, монастирями.
Як стверджують літописці, Евпатий Коловрат сказав:
– Не змогли ми зустріти непрошених гостей, як це покладається на Російській землі – гострими мечами та списами, так хоч проводимо їх гідно.
І повів загін приблизно 1 700 чоловік навздогін за туменами хана Батия. Русичі наздогнали їх і, незважаючи на величезну нерівність сил, кинулися в шалену січу, разя всіх навколо. Татаро-монголи розгубилися, не могли зрозуміти, хто ж на них напав? Інші в страху кричали, що це ожили мертві рязанцев.
Жадоба справедливої помсти надала російським витязям таку силу, що їм не змогли протистояти найбільш досвідчені і вправні бійці, загартовані в постійних боях. Оточена незліченними полчищами жменька удальцов билася до кінця, завдавши величезної шкоди ворогові. Особливо виділялися шалений Евпатий Коловрат і його соратник богатир Ратибор. Проти них пустили в хід метальні машини і тільки тоді зуміли здолати войовників, вразивши здалеку величезними валунами.
Кажуть, хан Батий довго дивився на велетенські тіла героїв. Що залишилися в живих велів відпустити, сказавши своїм воїнам, щоб всі брали з них приклад, як слід боротися за свою Батьківщину…
Чорна невдячність Європи
Прикладів ратної слави наших пращурів не злічити. Тут можна ще назвати і Куликове поле, де богатир-чернець Пересвет вийшов на смертний бій з гігантом Челубея. Одягнутий у чернечу рясу і з хрестом на шиї русич охрестив спис з одягненим в сталеві обладунки степняком і вибив його з сідла. Сам же поник бездиханний на гриву свого коня…
Олександр Пушкін зробив, що неозорі рівнини Русі поглинули силу монголів і зупинили їх подальше просування на Захід: степовики побоялися залишити у себе за спиною не до кінця підкорену країну. Своїми безмірними жертвами наші предки врятували західні країни, дозволивши їм розвиватися і багатіти. Ті ж відплатили чорною невдячністю, участив свої набіги на Руські землі.
Не дочекалися ми подяки від Європи і багато пізніше. Наприклад, за те, що російські чудо-богатирі збили пиху з Фрідріха Великого, який просто подер сусідів постійними війнами. До речі, саме тоді ми вперше взяли Берлін. Росія здолала і “непереможну армію” Наполеона Бонапарта, під яким тоді “тремтіла вся Європа” (Пушкін А.).
А в наступному столітті ми ціною неймовірних жертв перемололи добірні армії гітлерівської Німеччини, в якій служили багато представників інших народів – румуни, італійці, іспанці, бельгійці, хорвати та інші. Тоді вдруге взяли Берлін (наші союзники дозволили нам це зробити, щоб поберегти своїх солдатів, надавши вмирати «російських варварів») і стали переможцями в самій кровопролитній війні за всю історію земної цивілізації.
Правда, вже зараз цю перемогу в нас намагаються відібрати. В черговий раз наші віковічні вороги виявляються переможцями на «папері», з допомогою своїх ЗМІ. Зараз Європа всіляко принижує вирішальну роль СРСР у розгромі військової машини вермахту, приписуючи цю заслугу в основному собі, а ми, начебто, просто тільки поруч стояли.
У США велика частина населення впевнені, що ми воювали на стороні Гітлера (?!). Ще трохи і зроблять цю цинічну брехню історичної «правдою».
Як справедливо зауважив А. С. Пушкін, Європа завжди була по відношенню до Росії “настільки ж неосвіченою, як і невдячною”. Такою вона і залишилася. Вірно говорить російська народна мудрість: “Чорного кобеля не відмити дочиста».
Олександр ЗІБОРОВ.