Олександр Брежнєв – колишній житель Криму — колись мав все, про що тільки можна мріяти: власний бізнес, трикімнатну квартиру, новий автомобіль, стабільний дохід, повагу в суспільстві. Але з приходом до влади Михайла Горбачова у житті почалися перші труднощі.
«Публіка зажерлась від стабільності. Боялися всього-навсього, щоб не було війни, а інших економічних потрясінь абсолютно не боялися. Жили, як кажуть «в хрень не дулі». А коли люди живуть добре, вони завжди чимось незадоволені».
А в 90-ті роки, гнаний в українському на той час Криму кримінальними бандитськими угрупованнями, отобравшими у нього практичні всі, Олександр вирушає в Канаду.
«Нам всім здавалося, що за бугром ніхто один одного не обманює, що все тут живуть по-чесному»
І от, через багато років, він розповідає про причини своїх невдач в цій країні.
«Наведу приклад свого життя: як я нормально жив, а потім опинився просто на самому звичайному дні, коли сюди приїхав».
ПЕРШЕ ВРАЖЕННЯ
Перше враження, як правило, буває оманливе. Так і Олександр, вперше приїхавши в іншу країну, спочатку бачив тільки позитивні її сторони, блискучу обкладинку:
«Я приїхав в місто Торонто. Мені, звичайно, всі здалося дуже красивим: зелена травичка, білочки, красиві багатоповерхові будинки з великими балконами. Здавалося, що все краще. Сподобалися постійно усміхнені канадці, які такої легкої шизофренічної меланхолії ходили. Я подумав, що я потрапив в рай»
Але рожеві окуляри швидко розбилися, адже необхідно було знайти роботу, а гроші, виручені від продажу квартири і машини, вмить розтанули
«Для цієї країни це були сущі копійки» Вони у мене розтанули за 2-3 місяці»
ПЕРШИЙ РІК
Найважчий час почалося, саме коли закінчилися домашні накопичення. Потрібно було і працювати, і англійської вчитися, і за житло платити.
«Я впав у смуток, бо знаходився на самому дні соціального рівня розвитку. Я не бачив для себе (для людини з підприємницькою жилкою, досить спритне) перспектив. Я не міг підкорити цю країну.»
У таких важких умовах, коли людина працює до изнеможания і намагається хоч якось вижити в незнайомому світі, вкрай необхідна підтримка. Але налагоджувати особисте життя часу зовсім не вистачає.
«На такому ось дні ви навіть своє особисте життя налагодити не зможете. Ніяка абсолютно жінка з вами не піде. У вас навіть не буде грошей на те, щоб банально раз в місяць викликати повію».
Рік потому легше не стало. Навіть після отримання спеціальності водія та проходження курсів англійської мови. При заробітній платі в 2500 доларів на місяць, 1200 йшло на оплату житла, а того, що залишалося, ледь вистачало на життя.
«Це було якесь дно, і я не міг ніяк з цього дна вийти. Чим більше я працював, тим більше мене нахлобучивали всякі обманні контори»
Найбільше проблем створювали страхові компанії, постійно підвищували вартість страховки на машину.
«Ти повинен був заплатити за страховку, а поставити машину в гараж і на ній не їздити — ось таких водіїв ми дуже любимо. А так як ти, скотина, ще й тут їздиш, розтинаєш — будь здоров, плати».
В якийсь момент Олександр вже навіть був готовий повернутися в рідне Сімферополь, але шлях назад був відрізаний: квартири подорожчали настільки, що дозволити собі купити одну було неможливо.
А як же бізнес — запитаєте ви? Адже у себе на Батьківщині Олександр займався підприємництвом.
«Який бізнес? Побойдесь Бога. Це неможливо. Люди приїжджали з 2-3 мільйонами доларів і все протринькували. Бізнес відкрити тут дуже важко. Це країна іммігрантів: сюди приїжджають такі спритні іммігранти, які в 10 разів швидше, ніж ви».
А далі одне чіпляється за інше: чергове підвищення страховки, автомобільна аварія, через яку фірма відмовляється платити, банкрутство фірми, у якій Олександр працював — все це призводить до першим боргами.
«Я жив на краю бідності близько 13 років. 14-13 років я жив ось на цьому дні».
Коли все-таки вдалося вирватися на батьківщину, в аеропорту Києва Олександр нарешті відчув себе вдома:
«Коли я туди прилетів, почув, що всі говорять на моєму рідному російською мовою (тоді ще російською говорили в Києві), у мене просто сльози потекли».
ЩАСЛИВИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Повернувшись назад в Канаду, Олександр поклявся собі, що під що б то ні стало заживе тут так само, як жив у Криму. Шість чи сім років він працював як проклятий, жив у вантажівці, у всьому собі відмовляв, і тільки через цей час він зміг купити нормальне житло і повернути собі те, що мав у 90-х. У загальному і цілому, на це пішло 20 років. Тепер у нього є власна квартира і всі, хто над ним сміялися, тепер заздрять.