Частіше ніж тут, я ніде і ніколи не чув вираз «Fuck it», в дуже легкому перекладі — це «Фіг з ним». Вони дійсно так живуть. Пам’ятаю на роботі світ пропав. Ну вибило пробки, або ще що? А електрик у заторі стоїть в Амстердамі. Ніхто навіть вухом не повів.
Я кажу, мовляв, давайте я гляну. Начальник до мене обертається і каже:
— Тобі за це платять?! Ось і сиди рівно.
А я то наш, я ж за всю планету переживаю, кажу:
— Так у фірми збитки будуть.
І тут він короночку:
— Fuck it. Збитки будуть у господаря компанії. Ми сидимо, нам платять, а що ще тобі треба? —
При цьому зовнішньому нехлюйство, вони дуже дисципліновані з дитинства. У нас же як, якщо написано «Стій вб’є», нам треба обов’язково перевірити. Тут немає. На червоний світлофор ніхто не піде. Натиснуть кнопку і будуть чекати. Я за це весь час на гівно виходжу. Ну немає машин на кілометр ні ліворуч, ні праворуч. Ці стоять. І велосипедисти на своїй смузі стоять.
До речі, до запізнень на роботу вони відносяться теж філософськи. Цей варіант називається «shit happens» — «всяке буває» — в моєму перекладі. Я не кажу про періодичних запізнення. Але якщо раптом, то fuck it. Буває, що у них ці два поняття об’єднуються і виходить взагалі несподівано, для мене особисто. Тут якось навалило снігу по-дорослому у цьому році, а у них снігоприбиральної техніки немає. Якийсь тракторок з пензликом мотылял по аеропорту. Все, колапс. І вітер ще з Атлантики як дасть — 40 м/с. Багато контори просто не відкрилися. Обдзвонили людей і сказали, що shit happened, а значить fuck it.
Я коли вперше побачив тут двірників, я подумав це якісь віп-двірники. Тут піднімати сміття з підлоги руками, вважається нижче людської гідності. Проходить машина з потужним пилососом, а за нею неспішно йде двірник, дуже пристойно одягнений, до речі, і такими щипцями з ручкою в рукавичках піднімає те, що не всмоктали машина. Не нагинаючись навіть. Про те що тут центральні вулиці миють з шампунем я пам’ятав ще з мого першого візиту сюди в 1994 році. Пройшли десятиліття, але це не перестало дивувати.
У них навіть пам’ятники всі незвичайні. Це і не пам’ятники по суті, а вулична скульптура. Тут немає ніяких суворих чоловіків з вольовими подбородками у бронзі, глині, або бетоні. Рембрандт і той стоїть в оточенні персонажів своїх картин і виглядає кумедно, хоча він — це голландське все в живопису.
Як я вже говорив, тут немає людей похилого віку. Немає осунувшихся, старих, старезних. Багато пенсіонери ще можуть дати фору молодим. Я на біговій доріжці навколо озера у наймолодшій віковій групі. Причому бабульки, тобто жінки тричі бальзаківського віку, носяться як ужаленные. Вони всі їздять на велосипедах. У Голландії зареєстровано 22 мільйони велосипедів, а мешканців немає і 18 мільйонів. Я пам’ятаю цих двох сивочолих в кедах у магазині музичних інструментів. Стоять підбирають на останньому синтезаторі нові звуки для техно. Для тих хто в танку, «техно» це не політехнічний інститут — це танцювальний стиль в електронній музиці. У нас директор під техно витанцьовує, коли вип’є. Йому сьомий десяток в повний зріст.
А ця бабуся в поїзді. Обличчя все в дрібних дрібних зморшках і пігментних плямах. Ми сиділи з сусідом ворожили, мовляв є їй 90. А я терпіти не можу загадки. Я у неї так в лоб і запитав: — «Скільки років матері ваших дітей?!» —
Вона посміхнулася бездоганним порцеляною і чудовою англійською сказала що їй 102. Дуже елегантно одягнена, при непомітному манікюрі і з сумочкою-клатчем.
Та у неї з приводу віку прям в очах читається shit happens, а то що вже 102, так і fuck it.