«Я зустрічався як з однією особиною жіночої статі. Личком симпатична, заробляє непогано, водить авто. На момент початку відносин вона три місяці як розлучилася зі своєю шкільною любов’ю Денисом, з яким прозустрічалась без малого 5 років.
Коротко про нього — нічим не видатний зовні хлопець, працює асистентом на кафедрі з з.п. близько 8.5 тис. руб. Живе з батьками в однушке. Як вона простягла з ним так довго, не знаю, але, мабуть, набридли «побачення» в її авто і прогулянки під місяцем (навряд чи він міг подзвонити собі що -про більше).
Через півроку після початку відносин вирішили ми з нею з’їхатися. Ну в сенсі, щоб вона переїхала до мене (у мене двійка, батьки переїхали на ПОСТІЙНЕ проживання в будинок у селі). Мене підвищили на роботі до заступника директора з шикарній зп. Рік ми з нею жили не тужили, Туреччини, ОАЕ, Тайланд, Куба. Кожні 3 місяці літали кудись. Батьки мої вже почали тиснути, щоб я їй пропозицію робив… Але мене щось тримало. Як виявилося, не дарма…
В один вечір повертаюся додому — а її немає. Взагалі ніяких, наче людини ніколи тут і не було. В ВК в цей же час приходить повідомлення довжиною рядків 40, де вона вибачається, що не може сказати все це в живу, що дуже вдячна за півтора року відносин, але не може більше жити без Дениса, що не бачить сенсу в житті без нього і т. д.
Було дуже образливо, адже ніяких передумов і в помині не було. Тільки потім я став розуміти, що її часті затримки на роботі (особливо в останні три місяці), постійне висіння в телефоні — неспроста.
Ну ок, два тижні погоревал, скинув рогу і почав жити далі… Десь через півроку у житті з’явилася нова дівчина (яка в підсумку стала моєю дружиною і народила чудового сина).
Цій історії не було б, якби колишня не написала б мені буквально тиждень тому. З перших же рядків почала хвалити мене, згадувати, як добре було тоді, слати фотки з нашого відпочинку… Потім розповіла, що з Денисом знімають квартиру, за яку звісно платить вона, так як він зараз пише докторську і у нього немає можливості заробляти.
З кожним новим реченням вона намагалася дати зрозуміти, що все погано, у неї зараз і як добре було тоді.
Апогеєм стало пропозиція все повернути, як було. На мої слова, що у мене сім’я, сказала: «Мінус 25% аліментів з сімейного бюджету це не страшно. Квартира-то в твоїй власності, при розлученні їм нічого залишати не потрібно буде».
Моралі особливою в історії немає, як і будь-яких цілей, просто захотілося поділитися тим, який пі@@єц іноді робиться в головах у людей. Не треба так!»