Ось тут сказали про жінок, що займають місце своїми речами. Окей, прийнято, а можна я свої п’ять копійок вставлю?
Так, погоджуся, що тітоньки з баулами (зазвичай саме тітоньки, хоча дядьки з невиразними мішками теж зустрічалися), окупаційні чужі місця, а також люди будь-якої статі, які вважають, що їх рюкзак має повне право на окреме сидіння — це печаль і світове зло. Але цих-то хоч можна зрозуміти — вони хочуть везти свої речі з максимальним комфортом. А трохи вище них в рейтингу зла стоять ті, хто займає зайве місце виключно частинами свого тіла.
В першу чергу це товариші (переважно чоловічої статі), які сідають так, ніби у них між ніг, пардон, то щось роздулося, то дуже сильно палить і треба провітрити. І ось сидять в ряд три таких «растопырки» і займають рівно стільки ж місця, скільки на сусідніх сидіннях п’ять осіб зайняло. Лікується це, з мого досвіду, тільки якщо сісти поруч у такій же позі і відчутно штовхнути коліно цього товариша своїм коліном. Загалом, мужики, ви або до лікаря сходіть, або просто сядьте нормально.
Є ще інша категорія людей — ті, у яких, мабуть, з-за якоїсь хвороби не згинаються коліна, і вони змушені сидіти, розвалившись і витягнувши ноги в проході. Втім, це лікується кількома послідовними спотыканиями про їх кінцівки. Теж, товариші — або до лікаря, або сядьте нормально.
Окремо треба згадати матусь/татусів/бабусь/інших родичів з дітьми, у яких ці діти не сидять на руках або хоча б не засаджені по-нормальному на сусіднє місце, а лазять по сидіннях, стають на них брудними ногами, зачіпають цими ж ногами інших пасажирів, або взагалі лізуть рученятами в чиїсь речі. Причому батько або родич зазвичай на походеньки свого чада дивиться вкрай прихильно і навіть обурюється, коли дитинку відштовхують від себе інші люди — а як же, дитинці ж стало цікаво, що це таке у дядька з сумки стирчить!
З цієї ж серії, до речі, подруженьки, які сідають так, щоб було зручненько спілкуватися, і ігнорують те, що мерзенні людці, які заважають їм розмовляти, теж хочуть кудись пройти чи зайняти своє місце.
Загалом, автор вищезгаданої історії сказав: «Намагаєшся розташуватися так, щоб по-людськи іншому місце ще залишилося». Напевно, плакати з цими словами треба розвісити в кожному вагоні метро і в кожній маршрутці, бо задовбали, блін, неймовірно.
