Люблю театр. Не те щоб ходжу туди щотижня, але раз в пару місяців намагаюся відвідувати. Так от, вчора нарешті вибралися з чоловіком на прем’єрний спектакль. Настрій був чудовим, спеціально одягла красиву сукню, очікували позитивних емоцій і приємного проведення часу. На жаль і ах — очікування не виправдалися. І справа не в тому, що спектакль був на четвірочку з мінусом. Зрештою, це твір мистецтва, яке кожен бачить по-своєму, і однозначно оцінити його неможливо. Настрій зіпсували довбані школярі, які становили 95% аудиторії!
По-перше, відразу питання до вчителів. Якого біса вести дітей 11-12 років, яким мультяшки ще треба дивитися, на серйозний спектакль про СНІД, відносини статей і поколінь? Вони елементарно в силу віку не можуть зрозуміти всієї суті!
По-друге, невже так важко провести виховну бесіду до заходу? Пояснити, що, блін, мобільні треба вимикати. Що не треба жерти чіпси, запиваючи їх газованою водою під час вистави. Е-моє, це театр, а не «Макдональдс»! Що не треба надувати бульбашки з жуйки і смачно чпокать ними в залі. Що не треба в коридорах кричати і носитися, збиваючи інших людей, що прийшли культурно провести вечір.
По-третє, навіщо робити цей похід обов’язковим для всього класу, в тому числі і для застуджених дітей, які відчайдушно кашляють протягом двох годин?
Само собою, я не кажу, що вчителі погані і нічому не вчать! Ні, вони лише роблять свою роботу. Їх адміністрація зобов’язує хоча б раз у чверть організовувати заходи. Але, блін, можна підбирати спектакль за віком, який зацікавить дитину? Не треба ставитися до цього на «відвали». Типу, зводили, і пофігу, на що. Назріває питання до батьків. Невже ви настільки зайняті своєю роботою і іншими справами, що не можете пояснити дитині, що не можна-не можна-не можна приходити в театр в драних джинсах і нечищених з дня покупки черевиках?! Ви ж з ранніх років не виховуєте в них культуру поведінки, а потім дивуєтеся і говорите, що школа нічого не навчила. Ось і посилають взаємні промені проносу батьки вчителям і навпаки. І виходить у підсумку, що єдина розвага у нинішньої молоді — це фастфуди і кінотеатри. Сумно!
Згадую, як ми з класом у той же театр ходили років дев’ять тому. Як вели себе культурно — ні шереху в залі. Як в антракті півголосом розмовляли, щоб іншим не заважати, а не реготали і скакали по коридорах, як на перерві. Як плакали в кінці зворушливих вистав. Як за лаштунки проривалися, щоб автограф у акторів взяти. Де це все тепер? І хто нас такими виховав? Батьки? Школа? Суспільство? Чому через кілька років все так змінилося?
У театр я, звичайно, ходити не перестану, і діти мої майбутні обов’язково будуть туди ходити зі мною і чоловіком. І пояснювати я їм буду, як потрібно себе вести, щоб не викликати негативу оточуючих.
Щиро сподіваюся, що так не завжди і не скрізь, а поки, на жаль, задовбали.
