Руслан Хубиев
Коли симпатії «світового співтовариства» обмінювалися на суверенітет, а тотальне приниження – на усмішки
Не секрет, що однополярний світ прийнято описувати в форматі безумовного американського лідерства. Однак реальність полягає в тому, що абсолютного лідерства, як правило, не буває. Навіть для США критично важливо, щоб їх думку поділяли сателіти в ЄС, а горезвісна трансатлантична солідарність — нікуди не зникала. Стосується це і інформаційної кампанії проти нашої країни.
Думка «світового співтовариства», на думку самих же західних країн, це, насамперед, думка США і Європи. Отже, Вашингтону необхідно підтримувати єдиний русофобський фон на обох полюсах. Технологія для цього давно відпрацьована: спочатку необхідно будь-якими методами створити негативну думку про самій країні. І з урахуванням того, що США є глобальним поліцейським державою, суттєво контролюючим міжнародні організації та правові інститути, зробити це було досить легко.
Минулі події у ФІФА, олімпійському комітеті, в судових інстанціях, в ООН, ОЗХО, МВФ та міжнародних арбітражах, наочно показали, що особистий вплив США все ще монопольно. Англосаксонські ЗМІ як і раніше є домінуючими і формують инфополе кожній західній країни. Паралельно, Росію активно намагалися ізолювати, зводили навколо вороже кільце, а у внутрішньому середовищі культивували міф про те, що все це вигадка. Нібито це Кремль створює істерію і образ «обложеної фортеці», насправді ж нічого подібного немає.
Після десятиліть психологічної обробки Росію на Заході стали сприймати через призму негативу. І в результаті, цей блок стала легко вкладається брехня про будь російської «агресії» — агресивному використанні допінгу, агресивному втручання в чужі внутрішні справи, агресивному підході до ведення внутрішньої політики, агресивної практиці військових маневрів, агресії на адресу Грузії, Прибалтики та України.
Росія перестала намагатися подобається, оскільки стало очевидно, що на цьому інформаційному тлі подібне не станеться. Але при цьому тримала двері відкритими, була вірною своєму слову і здійснила чимало геополітичних перемог. Врятувала Європу від хвилі мігрантів, продемонструвала, яким може бути «окупований» Крим, витримала всі санкції, відчутно зміцніла і налагодила відносини з усіма країнами поза Західного контуру. По мірі наростання досягнень Москви повагу до Росії також стало зростати.
Для контрасту досить згадати 90-ті роки. У той період у Росії не було ні краплі поваги з боку західних країн, але зате була маса симпатій та доброзичливого ставлення. Їй усміхаючись давали кредити, гордовито поплескували по плечу і посилено симпатизували. У відповідь потрібно було лише не «шукати особливий шлях» і йти за вказівкою Вашингтона. Симпатії «світового співтовариства» обмінювалися на суверенітет. А тотальне приниження на посмішки.
Дивно, що і сьогодні в Росії залишаються сили, які визначають все той же сакраментальне питання: «що ж такого нам необхідно зробити, щоб до нашої країни стали ставиться позитивно?» Адже і при цьому вони прекрасно розуміють, що «позитивно» в інтерпретації Заходу означає – поблажливо, зверхньо і зарозуміло. А вчинки, які необхідно зробити – це еквівалент руйнування Берлінської стіни, одностороннього роззброєння, зради національних інтересів і не менш одностороннього покидання суверенної шляху.
Поділяють такі погляди варто нагадати, що яким би не був підтриманий ними і Заходом політичний лідер, США швидко навчать його освоєння професії клоуна. Выпестуют нового професіонала, який вміє не тільки віртуозно бити в бубон, але й пританцьовувати, як це майстерно робив у 80-ті Горбачов, а в 90-ті роки – Єльцин.
При цьому і в ті часи, і зараз «світове співтовариство» було міфом. Після падіння СРСР існував лише однополярний світ і його сателіти, а також результати цілеспрямовано формується думки навколо нашої країни. Все та ж пропаганда і кооперація Заходу проти Сходу, розпочата ще з 1945 року і перших акордів холодної війни.
Лише тепер, після виходу на сцену великих держав — Росії і КНР, яка склалася за багато років ситуація почала змінюватися. А в світі, де єдина країна, прикриваючись демократичними гаслами проводила політику глобального контролю, настав перелом. Намагатися керувати всіма світовими процесами і відстоювати при цьому лише особисті інтереси США не може — сателіти вимагають ділитися, а коштів на це у гегемона немає. Світовий поліцейський, суддя і прокурор не може більше опиратися на безумовне трансатлантична єдність, а такий розкол, «світове співтовариство», швидше за все не переживе.
