Перший бум вендінгових машин Москва пережила в 1960-х. Тоді на Малій Дмитрівці існував унікальний магазин-автомат «Прогрес», в залі якого не було продавців, а в окремих торгових апаратах, розставлених по всьому місту, за дріб’язок або жетони можна було купити не тільки склянку газованої води або газету, але і гарячу каву, цигарки, бутерброди, пиво і вино.
Творець музею радянських ігрових автоматів Олександр Вугман розповів, як виник і чому загинув радянський вендінг.
Візит Хрущова до США
Першими в СРСР з’явилися не ігрові, а торгові автомати. Я зустрічав згадки про імпортних апаратах, які були встановлені в Москві до фестивалю молоді та студентів 1957 року, але точно можу сказати, що масово просувати у нас їх виробництво і розміщення стали після поїздки Хрущова до Америки у вересні 1959 року.
З того, що він побачив тоді в Штатах, його вразила не тільки перспектива використання кукурудзи в сільському господарстві, але й феномен автоматизації торгівлі, який він спостерігав там всюди і вирішив перенести в СРСР. Ось чому в кінці 1950-х — початку 1960-х років у нас в країні розпочався випуск вендінгових торговельних апаратів.
Здебільшого виготовлялися вони в Українській РСР — саме туди Хрущов віддав їх виробництво. Так що в радянські роки торговельних апаратів на Україні було більше, ніж у РРФСР.
Ніякої електроніки
Найпростішим був автомат з продажу газет, який ставили на всіх вокзалах і автостанціях, а потім і в метро. Цікавий він тим, що був повністю механічним і не мав ніякої електронної начинки.
Монета натискала на важіль, який розблокував основний механізм, і, натиснувши ручку, ти міг за допомогою пружинного пристрою подати собі тонку газету. Сучасне багатосторінкове видання типу «Аргументів і фактів» туди б не помістилося. Пізніше з’явилися подібні апарати з електричною начинкою.
У ті ж роки з’явилися самі, напевно, популярні в СРСР автомати з продажу газованої води з сиропом і без), які в Москві, здавалося, стояли взагалі на кожному кроці. Саме вони затрималися в Москві довше інших і активно працювали ще в 1980-х, за різними даними, в місті було від 2000 до 2800 таких машин.
Магазин-автомат
У 1960-х і 1970-х торгових автоматів в Москві та інших великих містах було немислиме кількість і, схоже, на вищому рівні розглядалася перспектива в майбутньому повністю перейти на них, відмовившись від живих продавців.
Магазин «Прогрес»
У 1960-х у Москві навіть існував унікальний магазин-автомат «Прогрес» на Малій Дмитрівці (називалася тоді вулицею Чехова. — Прим. ред.), де взагалі не було продавців, а в апаратах можна було купити можайське молоко в пляшках, згущене молоко в консервних банках, фасоване масло, сирки, булки і багато іншого.
Окремі представлені там автомати з продажу бутербродів з сиром і ковбасою наприклад, можна було зустріти в аеропортах, апарати з продажу соняшникової олії — у великих прогресивних універмагах і звичайних гастрономах.
У Москві 1960-1970-х на вулицях, в пивних і магазинах можна було бачити апарати з продажу квасу, соків, пива і вина, молока і морозива, гасу та цигарок, гарячого чаю і кави, цигарок, сірників, олівців і зошитів. При вході в метро стояли автомати для розміну монет, на вокзалах і великих станціях — з продажу квитків.
Апарати з продажу пива і вина найчастіше працювали від жетонів, які треба було купувати у касира кафе або пивниці, де вони були встановлені. Жетони, як правило, були з жовтого сплаву, в діаметрі трохи менше п’ятака, з написом «Міністерство торгівлі СРСР» з однієї сторони і одним або двома жолобами-прорізами з іншого.
Хоча пивні автомати, які брали дрібниця, за моїми даними, теж існували. У деяких пивних на першому поверсі розташовувався зал з такими автоматами, а на другому розлив йшов вже з крана. Сорт, як правило, був і там і там однаковий і тільки один, вибору не було.
Витрати конструкції
Автомати з продажу пива та квасу були однотипні і виконувалися так, що могли видавати в дві ніші два сорти напою. На практиці ж заряджали один, і ніякого вибору не було.
Не стали популярними і широкого поширення такі апарати не отримали з тієї причини, що вимагали регулярного промивання всієї системи, а це дуже клопітно. Крім того, вони були вимогливі до місця установки: найчастіше їх ставили в закритих приміщеннях зі спеціально відведеними нішами, так як автомати ці не мали бічних і задніх стінок.
І взагалі, необхідність регулярно підвозити тару зі свіжим напоєм, виливати його, якщо він не продався, поки не закінчився термін придатності, робила такі апарати не найбільш рентабельними.
І в результаті до початку 1980-х унікальний і експериментальний «Прогрес» закрили, а більшість радянських вендінгових машин демонтували і відвезли, залишивши апарати з продажу газованої води і газет.
Одеколон і музика
На старих знімках і у фільмі «Міняйли» можна побачити апарат з вбудованим дзеркалом, який за 15 копійок обприскував вашу зачіску і особа трьома грамами одеколону. Їх вішали в ресторанах, магазинах і готелях, іноді — поруч з перукарнями.
Автомат і красивий, і корисний, але, на жаль, він часто опинявся виведений з ладу. Його слабким місцем був розташований нагорі розпилювач, виконаний у формі квітки, який найчастіше відламували в перший же тиждень після установки.
Музичні апарати, або джукбоксы, як їх прийнято називати сьогодні, встановлювалися в ресторанах. У 1960-1970-х в СРСР можна було зустріти в основному модель Meloman виробництва польської компанії Unitra Fonica. Існує думка, що саме так слово «меломан» прийшло в російську мову і закріпилося в ньому назавжди.
Ці польські джукбоксы можна бачити в радянських фільмах: «100 грам для хоробрості», «Єдина». І ще є присвячений радянським торговельних апаратів сюжет «Єралашу» «Достукался», де докладно показаний принцип роботи «Меломана», який за 5 копійок програвав пластинку з обраної композицією.
