Одна хороша знайома мами давно працює в агентстві ритуальних послуг. З господарем контори вони в дуже хороших відносинах, можна сказати, дружніх, він її дуже цінує.
Відносно недавно з нею стався доволі кумедний випадок.
Далі з її слів.
Їду за кермом на зустріч з клієнтами, і в мене врізається джип з боку водійського сидіння. Мою дрібну япошку непогано так відкидає, спрацьовують подушки, збоку скло розбивається, я вся зранена, закривавлена (ніяких серйозних травм в результаті не отримала), в істериці, реву. Розумію, що зараз будуть довгі розбирання на місці. Викликати на допомогу чоловіка зі своєю машиною не варіант, він у відрядженні, син у лікарні, у нього, блін, дружина народжує, дзвоню шефові. Так-то так-то, виручайте. Ок.
Хвилин через 15 ДАІ на місці, складають протокол, розмовляють, і приїжджають ВОНИ. На КАТАФАЛКУ. Парочка мордоворотів в чорному на чолі з господарем ритуалки. Гаєри трохи в ступорі, шеф виходить, наближається до мене, а я ще сиджу в машині до приїзду швидкої, перекидається парою слів і повертається до катафалку. І тут в одного даішника зносить дах і він починає репетувати: «Хлопці, я звичайно все розумію, це ваша робота, конкуренція нині велика, але вона ще нормальна! Вона не вмирає!» (чи вже не загороджуючи мене від них руками) «І навіть не особливо понівечено! Ви що, щури цвинтарні, вже зовсім здуріли?!»
Загалом, порозумілися, посміялися, але тепер це прізвисько «цвинтарні щури», стало подобою місцевого мема в нашому офісі, хоч перейменовуй агентство тепер.
Автор Crosspatch
