Сьогодні, як прийнято було писати раніше, з почуттям глибокого задоволення я ознайомилася з заявами держсекретаря США Майка Помпео про неприйнятній поведінці Росії – в даному випадку в «венесуельської історії». Кожне висловлювання держсекретаря, на мою скромну думку, слід було б відливати в граніті, мармурі, та в чому завгодно – головне, щоб воно збереглося, і його можна було б перечитувати в тяжкі хвилини життя!
Як кажуть, краще один раз перечитати оригінал, ніж сто разів почути переказ, так що прильнем до першоджерела.
«Росія вже здійснила інтервенцію. Вони пішли проти керівництва Венесуели. Вони вторглися туди, не маючи на це права, вони втрутилися без дозволу. У них немає згоди венесуельського народу на те, щоб там бути присутнім, вони перебувають там як ворожа сила», — заявив дипломат в інтерв’ю телеканалу Mega TV.
У відповідь на запитання ведучої Анде Арістей, залишається військова інтервенція проти Венесуели в планах США, М. Помпео заявив: «США рішуче підтримують венесуельський народ. Ми відновимо демократію. Ми відновимо права людини. Ми вже зробили це нашими політичними, дипломатичними засобами… Але всі способи залишаються в силі».
Дивно, що прозвучали ці заяви рівно через п’ять років після того, як при активному та визначальний вплив американського політичного істеблішменту був здійснений державний переворот на Україні. І ось тоді приблизно те ж саме говорили представники нашої владної вертикалі – дипломати Мзс, військові, сенатори, депутати Думи, і т. д. і т. п. Напевно мені на таке скажуть: «Ну, є ж різниця. На Україні скинули легітимну владу, що викликало наше справедливе обурення. У Венесуелі ж наші військові знаходяться на запрошення законного правителя, в рамках розширеного військово-технічного співробітництва і так далі, і тому подібне…»
Це все добре з точки зору дотримання міжнародного права, яке разом з так званим Ялтинсько-Потсдамських світом наказує всім жити довго і щасливо. А якщо відкинути формальну прихильність цього самого вмираючого праву, то вийде щось на кшталт епізоду з фільму «Іван Васильович змінює професію»: «Того розбійника як звали? Ванька? А я навпаки Джордж». Можна ще було б назватися і Джоном, і Хуаном – суть від цього все одно не змінилася б.
А це суть в тому, що «венесуельська історія» дуже схожа на українську п’ятирічної давності. Тільки з іншим знаком і, судячи з усього, іншим кінцевим результатом. І ще «венесуельська історія» схожа на помсту. За те приниження, якому США піддали Росію п’ять років тому, Росія тепер піддає приниженню їх. Ще питання, кому болючіше – того, хто отримав втішний приз у вигляді Криму, або того, хто змушений тепер гавкати на міцний паркан навколо Венесуели без будь-якої компенсації. Того, хто звик за останні 30 років до різних труднощів і викликам, або того, хто уявляв себе ті ж самі 30 років невразливим гегемоном всіх часів і народів.
Ну і саме час сказати слово про помсту. Не раз і не два ми всі чули, що помста – це те блюдо, яке подається охолодженим. Від себе я додала б – і добре приготованим, цілим, а не у вигляді розрізнених інгредієнтів. У характері людини бажати відплати «тут і зараз», але в історії так буває вкрай рідко, якщо не сказати – ніколи не буває. Для відплати теж потрібен свій день і годину…