Сучасники відзначають, що Йосип Віссаріонович Сталін відрізнявся скромністю: порожній похвальби і лестощів не любив, жив і харчувався просто, з нагород навіть на урочисті прийоми часто одягав лише зірку Героя соцпраці, отриману в 1939 році. А вже про представлення до звання Генералісимуса СРСР довелося буквально «просити» і зробити це зумів лише Костянтин Рокоссовський.
ВІД МАРШАЛА ДО ГЕНЕРАЛІСИМУСА
Маршалом Радянського Союзу Сталін став в 1943 році. І вже тоді почали надходити пропозиції про ще більш високому званні для Верховного головнокомандувача. Зберігся лист від робітників заводу «Ресора», адресоване Калініну, в якому ті пропонували на честь прийдешнього ювілею РСЧА нагородити Сталіна орденом Суворова I ступеня і представити до звання генералісимуса. У наступні два роки подібні пропозиції звучали регулярно.
Сталін бути генералісимусом дуже не хотів, наводячи приклади того, що цей титул, як кажуть, «з душком» — адже і іспанський диктатор Франко, і глава Гоміндану Чаш Кайші були генералиссимусами. Переконати вождя народів довго не вдавалося — він наголошував на тому, що і так достатньо авторитетний серед народу, і уряду, і глав іноземних держав. Але словами К. К. Рокоссовського Верховний все-таки почув: «Товариш Сталін, Ви маршал і я маршал. Ви мене покарати не зможете!» (за книгою «Сталін в житті. Спогади сучасників»).
26 червня 1945 року звання було введено, а на наступний день було присвоєно В. В. Сталіну. Як вважали воєначальники і народ — цілком заслужено, але сам Йосип Віссаріонович думав по-іншому. За спогадами Молотова (Федір Чуєв, «Сто сорок бесід з Молотовим»), Сталін до кінця життя шкодував про цю хвилинної слабкості, виявленої під натиском усміхненого Рокоссовського.
МУНДИР НЕ ПРИГОДИВСЯ
Відразу після присвоєння почалися роботи по створенню ескізу погонів і мундира. Останній навіть виготовили і намагалися уявити Сталіну на затвердження. Але, як згадує у своїх мемуарах Сергій Штеменко, що був у ту пору начальником генштабу СРСР, відразу ж помрачневшему погляду вождя народів стало ясно, що ця тема для нього болюча. Згодом питання мундира і погонів більше не піднімався, а сам Сталін навіть на парадних портретах зображувався у маршальському кітелі.
Мундир генералісимуса, пошитий по моді кутузовских часів з пишними золотими еполетами, напевно, непогано виглядав би на высокорослом підтягнутому офіцера типу Чуйкова, але сам Сталін, не відрізнявся потужним статурою і колишній вже в роках, себе у всьому цьому «позолоченому пишноті» не уявляв.
Ярослав Горбунов
