Кілька років тому я працював у великій компанії у сфері ненависного всім ЖКГ у великому далекосхідному місті. Посада передбачала розподіл підрядів серед численних організацій, бажаючих урвати шматок бюджетного пирога. Багато хто, не буду робити секрету, готові ділитися цим шматком і зі мною в тому числі, якщо поспіль діставався їм. Але відкатів я не брав: вихований по-іншому. Надходив ось як: ввічливо просив підрядників витратити енну суму грошей на невеликі соціальні проекти, наприклад, відремонтувати під’їзд, газони обгородити в житловому мікрорайоні, вікна в під’їзді поміняти та інше. І їм добре, і мешканцям приємно.

Одного разу один з підрядників отримав хороший замовлення й погодився поставити новий дитячий майданчик замість старої розбитої в моєму мікрорайоні. Суботній ранок, літо, досить рано, робітники демонтують старі залізяки, які раніше були гойдалками, турніками і каруселями, і встановлюють блискучі новизною і чистотою лавки, пісочниці, гойдалки, каруселі, лабіринт. Гарчить техніка, працює «воровайка», гуде бетономішалка. Я стою трохи осторонь і насолоджуюся процесом. Під час цього прекрасного Екшн ства з’являється дивна жінка, підходить, намагається знайти старшого і починає задавати безглузді запитання.

— Що тут відбувається? Що ви тут робите?
— Ми ремонтуємо дитячий майданчик.
— Хто ви такі? На якій підставі ви ведете тут роботи?! — репетує громадянка.

Я кажу їй, що ми, мешканці цього будинку, хочемо, щоб у нас була нормальна дитячий майданчик. У відповідь лунають погрози, що вона розбереться з самоуправством, що не дозволить псувати вигляд двору і інше в тому ж дусі.

До вечора майданчик вже брала матусь з дітьми. Стоячи на балконі і дивлячись вниз, на нову площадку, я відчував, не збрехати, екстаз. Але прожила майданчик недовго, всього два місяці. У місті сталася трагедія: футбольні ворота задавили на смерть хлопчика. За вказівкою міської влади провели ревізію всіх дитячих майданчиків, і нашу демонтували. Просто приїхала бригада, бульдозером розвернула парканчик, вирвала краном із землі гойдалки і каруселі, знесла лавочки. Відстояти не змогли — просто не встигли. А пізніше я був запрошений на ювілей на дачу до одного гнидочиновнику і побачив там нашу карусель. Прокотився навіть на ній.

Вже п’ятий рік працюю гідом, вожу туристів по дикій природі, живу за містом. Нормальним людям скажу: «Не бійтеся робити добрі справи», а ненормальним: «Як же ви, @#$, задовбали!»