Був це рік 2008 начебто, ну і я виглядала відповідно – кольорові волосся, штани з нашивками, ланцюги на ремені тощо, друзі мої були скромніші – хоч і слухали тяжеляк, одягалися як всі.
Поїхали вчотирьох – я, 15-16 років від роду, подруга-ровесниця і два друга трохи молодше на травневі в сусіднє місто погуляти. Я одяглася, звичайно, на все “найкраще”, моє “чорно-рожевий” було видно за кілометр. Ну і це сталося вже по дорозі назад, на вокзал, нас почала здалеку задирати гопота. Я, як вважала себе безсмертною, вступила в словесну перепалку, підключилися мої друзі, як підсумок – бійка, в якій одному з друзів (нехай буде Вовка), розбили ніс, решта отримали пару синців, другий наш хлопчина отримав сильніше, бо нас, дівчат, майже не чіпали, хоча ми кинулися на захист мов розлючені фурії.
Розборонили нас хлопці постарше, один відвів Вовка до себе обмитися від крові і запрати футболку, двоє інших ганяли гопо-пі**дюков, потім ще і ледве ноги винесли від оперативно з’явилися правоохоронців (таких чудес паркуру, які продемонстрував один з старшаков, я на той момент не бачила ніде, крім фільму “13 район”). Загалом, все закінчилося нормально, ми поїхали додому, ніхто нічого не дізнався, а сама історія швидко підзабулася. Тільки подружка сичала, що це я в усьому винна, одяглася, та ще й вякала, хлопці з-за мене по мордасам отримали. Я і справді почувала себе страшенно винною.
Я винесла урок з подій і, почавши зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком, була рада тому, що у нього тихий характер, і, хоча, бували нехороші ситуації, він йшов з конфлікту м’яко, а я мовчала, пам’ятаючи засвоєний урок – навіть якщо відчуваєш себе в безпеці, не підставляй свого чоловіка, нехай і кипиш від люті.
Однак, виявилося, що це тільки я так пам’ятаю, що сталося. Після нового року був у мене Вовка в гостях, за кухликом пива згадали цю історію. Виявилося, в цьому конфлікті винні були всі, а зовсім не мій отруйний язик і яскрава зовнішність, справа обстояло трохи в іншому, а він сам, потерпілий більше всіх, ні в чому мене не звинувачує, нудьгуюча гопота просто таки докопалася до компашки чужинців, таке могло статися з усіма. А з-за того, що мені накапали мозок, що я одна винна, я і справді відчувала, що тільки через мене постраждали інші.
Але це добре. Всі відбулися “малою кров’ю” (Вовкиной), а я засвоїла урок на все життя. Подружка, до речі, немає, вона незабаром зв’язалася з футбольним фанатом, а вони хлопці конфліктні. Як у неї зараз йдуть справи – я не в курсі, ми з нею вже давно не спілкуємося, хоча Вовка спілкується з нами обома.
b2utifulmaggot
