Гітара — моя професія: я заробляю гроші, граючи і навчаючи інших. В першу чергу нестерпно вислуховувати «знавців»:

— У тебе гітара шести — або семиструнна?
— Шестиструнна.
— Ось фігня… На шести струнах кожен дурень уміє грати, а от на семи треба палець великий перекидати, так справжні профі грають.

Хто б міг подумати, що від професіоналізму тебе відділяє лише одна струна!

— Ти все одно, як Цой, не зіграєш…

Ах ось воно! Гітарне майстерність, виявляється, приховано в чотирьох акордах, які треба ганяти по колу, а не в джазових прогрессиях та імпровізаціях.

— Заспівай мені що-небудь з Висоцького.
— Вибачте, не співаю. Моя спеціальність — джазовий гітарист.
— Ось Васьок з нашого двору може, а ти фуфло!

Чесно, дуже прикро, коли йдеш з гітарою за плечима в чохлі і чуєш у спину:

— Ах ти засранець! Вчора під вікнами півночі бренькав, спати не давав!

Мабуть, я один гітарист у всьому місті.

Часто підбігають всякі чоловіки напідпитку і нахабно лізуть мацати гітару прямо в чохлі. Просять «пограти», «побрякать», «збацати». Нічого, що інструмент коштує десятки тисяч рублів і на ньому розпис самого Томмі Еммануель? На таку гітару і дихати страшно, а їм-то що…

Реально дратує, коли гітару беруть жирними і немитими руками! Комплект струн коштує не дешевше 600 рублів, і за ними треба постійно доглядати. А ваш Васьок, мабуть, і не змінює їх ніколи.

Найприкріше, що такий неймовірний за своїми можливостями інструмент, який в руках талановитих людей звучить просто чудово, став шматком фанери, створеним для мычаний біля багаття і проводів призовника під вікнами будинку опівночі.