Люба бабуся!
Ти, не питаючи ні в кого, приготувати що-небудь у кількості не менше двох-трьох літрів. Окрема пісня — рис з куркою, часником та морквою, щедро залиту водою, від чого липкий і порочить назва відмінного східного блюда. Цим я змушений давитися три-чотири дні на сніданок і вечерю. Не дай Творець, я зроблю собі що-небудь інше.
Ось хліб. Якість цього продукту — тема окремої розмови. Загалом, його можна їсти в той день, коли він куплений, з натяжкою — на другий, після засушування в тостері — на третій, а на четвертий — дорога в смітник. Ти кожен день купуєш новий, в результаті полбатона відправляється на звалище.
Ось суп або (о жах!) Його Величність Борщ. Обсяг той же — від двох до чотирьох літрів. Горе мені, якщо я изволю відмовитися.
Компот. Обсяг якої? Правильно, на раз не буває.
Іноді у тебе буває: «Приготувати плову, а то (нібито) дідусь попросив?» Якщо сказати: «Ні, плову не хочеться», ти почнеш: «Готуйте тоді собі самі». Перевірено на практиці. Тому доводиться погоджуватися, при цьому скриплячи зубами і стримуючи блювотні позиви від припоминаемого присмаку розвареного часнику.
І кожен раз ти обурюєшся: «Для кого я все це готую?»
Ми живемо учотирьох. Я, мама, ти й дід. Ми з мамою йдемо на роботу до восьмої ранку, приходимо додому о шостій-сьомій вечора. Будинки залишаєтеся ви вдвох.
Якщо ти думаєш, що ми голодуємо: в обід ми їмо перше і друге. Причому різноманітне. А ви їсте відро одного і того ж супу майже тиждень. Дивуюся, як він з вух ще не поліз.
Один і той же компот теж цілими днями пити не будеш — і хочеться чаю, кави, мінеральної води… Здрастуй, білий друг, я йду до тебе з черговим кислим/протухлим/заплесневевшим гостинцем.
Тому так і хочеться відповісти на твоє питання: «А я не знаю, для кого».
