З перших годин перебування в Узбекистані виникло відчуття, що я потрапив у зовсім іншу країну, не ту, у якої був у 2015 році. Колишній президент, який влаштував тиранію в країні, Іслам Карімов помер 2 вересня 2016 року, а на його місце встав Шавкат Мирзиеев. За цей час змінилося буквально все, і я хочу вам про це розповісти.
Межа
У 2015 році при переході кордону необхідно було переписати всю номерну техніку (фотоапарати, телефони, комп’ютери тощо) в декларацію, куди також вписати кількість ввезеної валюти. Декларацію цю потрібно було зберігати як зіницю ока і показати на виїзді, щоб твою техніку випустили разом з тобою. Якщо раптом ти чого то забудеш вписати, то залишиш це прикордонникам. Вивезення валюти більшою, ніж ти вписав у декларацію, теж неможливий. Крім цього перевіряли всі електронні носії і переглядали всі фотографії в телефоні на предмет порнографії (за це можна було навіть сісти у в’язницю) і підозрілих карт і схем (а раптом ти терорист і приїхав підривати державні підвалини цієї країни?). Не дивно, що поки пройде цей весь шмон, проходить купа часу. Знаючи про таку особливість, я переносив на комп’ютер і стер всі старі фотографії з телефону (чи не хотів би я присісти за випадкову фотографію оголеної подружки).
Зараз. Перед паспортним контролем ніяких перевірок, телефони не дивляться, декларацій немає. Досить швидко ставлять штамп у паспорт. Для того, щоб ввезти автомобіль, необхідно оформити документи і заплатити податок за тонування (1900 рублів), а потім оформити страховку (300 рублів за 2 тижні). Це робиться не швидко, але терпимо. Перевіряють досить прискіпливо, але в рамках правил і норм. Нічого особливого.
Поліція
У 2015 році Узбекистан був поліцейською державою, в якій влада жорстко прагнули контролювати соціальну, економічну і політичну життя громадян. Що й не дивно, необхідно було захищати владу тирана Карімова. Це відчувалося на кордоні, це відчувалося і потім в країні, де дуже часто на трасах стояли кпп з бетонними блоками, а дпс перевіряли всіх подорожніх, їхні речі і паспорта. Всі боялися щось погане сказати про існуючу владу, оскільки в країні працювало купу інформаторів.
Зараз подібні кпп скасували, нас зупиняли тільки один раз для огляду документів. З місцевими тепер можна стало чесно поспілкуватися на політичні теми.
Паливо
У 2015 році рідке паливо можна було купити або в Ташкенті на заправці, вистоявши чергу, або у перекупок з баклашек. Заправки в інших містах були порожні, тому місцеве населення в основному перейшла на газ – пропан і метан.
Зараз рідке паливо є і в регіонах, але у зв’язку з його дорожнечею, поки воно не дуже популярне в порівнянні з газом.
Обмін валюти
У 2015 році процвітав “чорний” ринок, а курс з офіційним відрізнявся майже в 2 рази. Тоді 1000 рублів я міняв на 75 000 сум, в той час як у банку був 42 000. Гроші можна було обміняти у міняв на ринку і це було нормою.
Зараз “чорний” ринок практично скасували завдяки вирівнюванню курсу долара. У банку можна вигідно обміняти долари, але не рублі. За обміном карбованців я все-таки звертався до міняйл, яких залишилося не так вже й багато. Різниця була така – за 1000 рублів в банку давали 100 000 сум, а міняйли 127 000.
Туризм
У 2015 році Узбекистан був абсолютно нетуристическим державою з мінімальною інфраструктурою. Особисто цим він мене і приваблював, але про це я напишу більш детальний пост. Для туристів були відведені певні готелі, для зручності контролю швидше за все. Коли я розповідав друзям, що збираюся відвідати цю країну, майже всі крутили біля скроні.
Зараз найкращим показником того, що країна стала туристично привабливою, став той факт, що в моєму оточенні з’явилися знайомі, які літали в Узбекистан на вихідні чисто погуляти й попоїсти плов. Про такому 4 року назад і думати не могли. Кількість готелів, турагенств та гідів зросла, на вулицях міст з’явилися покажчики, прокати велосипедів, електрокари і…. навіть туристична поліція.
Зв’язок та інтернет
У 2015 році після перетину кордону зв’язок на моїй сім-карті заблокувалася, неможливо було ні подзвонити, ні написати смс, інтернет можна було роздобути тільки в інтернет-клубах, де все соцмережі були заблоковані. Туристам місцеві сім-карти не продавалися.
Зараз після перетину кордону блокувань не було, можна було цілком користуватися як своєї сімкою в роумінгу, так і купити місцеву, купували в білайні, всі месенджери і соцмережі чудово працювали.
Проживання
У 2015 році місцевим було заборонено приймати туристів. Для туристів в кожному місті були спеціальні готелі, що мають ліцензії. Ліцензії коштували дуже дорого, тому окупалися за більш високою вартістю номерів для туристів рази так в 4. Двомісний номер в середньому коштував 2000-3000 рублів. Місцеві теж приймали іноземних гостей, але з великою пересторогою, т. к. їх могли здати сусіди. Щоб не підвести господарів, ми приходили ночувати вже пізно вночі, а йшли рано вранці. Вартість ліжка при цьому була близько 200-300 рублів, тому був сенс запариться, щоб заощадити гроші. Всім туристам давалося 3 дні в країні без реєстрації, реєстрацію можна було отримати тільки в готелях, тому в будь-якому випадку на 4-ий день доводилося б або йти в ліцензійний готель або переходити кордон, щоб обнулити дні без реєстрацій.
Зараз такі ліцензії скасували, тому можна спокійно зупинятися в готелі, так і в гостьових будинках у місцевих. При цьому вартість готелів знизилася, а ось гостьових будинків збільшилася. Середня ціна ліжка виходила в 600 рублів з людини що там, що там. Всім туристам досі дається 3 дні без реєстрації, тому в будь-якому випадку на 4-ий день доведеться йти в готель.
Відносини з Таджикистаном
У 2015 році між країнами було досить напружені стосунки, а більшість кордонів були закриті для місцевого населення. Узбеки не пускали таджиків до себе, а таджики узбеків, у зв’язку з чим кордону між цими державами виглядали напівзанедбаним, але доступними для туристів з інших країн.
Зараз країни почали співпрацювати, по дорогах видно плакати, де президенти двох країн потискують один одному руки, а всі межі відновили і почали пропускати один одного.
Життя місцевого населення
За час обох подорожей мені вдалося добряче поспілкуватися з місцевими. За їх словами після смерті Карімова і приходом нового президента жити в Узбекистані стала налагоджуватися. Роботи ставати більше, зарплата стабілізувалася і на неї можна прожити, пенсію підвищили. Налагодився і товарообіг з Росією, дуже часто можна зустріти навьюченные автомобілі з узбецькими номерами, які везуть до Росії, а потім з Росії в Узбекистан. У 2015 році, наприклад, таку діяльність держава припиняла.
Ось що може статися з країною всього за кілька років, а ще недавно там говорили: “А хто, якщо не Карімов?”
