Я вишиваю хрестиком. Роблю це скрізь, де доведеться хоча б на півгодини всістися: у черзі до лікаря, на роботі у вільну хвилинку, що залишилася від обіду, іноді навіть у громадському транспорті. Як же мене задовбали товариші цікавляться!

— Ой, а хто вас навчив так?
— Мама.
— А мене навчиш?

— А звідки ти береш схеми? Сама малюєш, так?

Намагаюся пояснити, що художник з мене ніякий, а розробка схеми — процес тоскний і складний, такого ламер, як я, непідвладний. Тому купую журнали, качаю з інтернетів…

— Та що тут складного? Взяв картинку і шей з хрестиками, навіщо тобі схема?

Але найбільше мене дістав питання про монетизацію діяльності. Найметкіші зразу запитують, чому я не продаю свої роботи. Мені страшенно набридло пояснювати, що на ту милу відьмочку, яка їм так сподобалася, пішло 22 мотка ниток, кожен з яких коштує трохи менше долара, відріз канви за два долари, п’ять баксів на журнал або кольоровий роздрук схеми і близько півроку кропіткої роботи. Тобто собівартість такої картини — 40-50 умовних одиниць, якщо не враховувати ручна праця.

— А ви б за такі гроші купили?
— А ти дешевше продавай, по десять баксів штука.