Мис Бісів ніс — це не тільки мальовниче містечко на Онезькім озері з давніми петрогліфами, але і по-справжньому культове місце у позашляхової середовищі.
Саме з численних звітів джиперів я і дізнався про існування мису. Але з кожним роком дорога на Бісів ніс ставала важче.
Міст в Каршево більше не придатний для проїзду, знаменитий піщаний схил на березі озера підмило, і він став ще экстремальней. Від ідеї їхати сюди однією машиною — ми відмовилися відразу, але потрапити сюди все одно хотілося.
І ось нарешті ми спланували маршрут і дісталися до заповітного мису.
Під катом докладно розповім, як потрапити на мис, якщо ваш автомобіль не обладнаний грязьовий гумою і лебідкою, покажу петрогліфи і краси тутешньої природи, а також розповім про те, яка тут відбувається чортовиння. Тут без жартів, був відмінний шанс відправитися на той світ, але в підсумку Біс забрав грошима.
Коли ми прийняли рішення найняти човен, щоб відправитися на бажаний Онежский берег по річці, я трохи комплексував з цього приводу. Все-таки це локація повинна бути взята на позашляховику, а він у нас навіть є. Але я тверезо оцінював наші можливості, а дорога там не з легких і без лебідки не прохідна.
Але всі комплекси і печалі зникли, як тільки ми сіли в човен і відпливли.
Я просто не очікував, що річка Чорна так красива.
Дорога від національного парку Паанаярві до села Каршево зайняла більше часу, ніж ми планували. І це пішло нам на користь, оскільки весь шлях по річці Чорна ми зробили ввечері на заході.
Давайте я розповім трохи про саму закидання.
Самий зручний і короткий спосіб потрапити на Бісів ніс — це відправитися на човні з села Каршево. Виходить близько 20 км по воді.
Нас возив Василь Мєщанінов. Чоловік цей, як виявилося, широко відомий у вузьких колах. При цьому знайти його телефон було не так і просто, але тільки не моїм читачам і друзям. Він не є монополістом у цій сфері послуг — можна знайти й інші варіанти.
У червні 2018 року екскурсія коштувала 3000 рублів, а один рейс на закидання/викидання коштував 2000 рублів. Тобто дорога туди і назад в різні дні виходила 4000 рублів. Ми вибрали останній варіант і провели на Онего 2 ночі.
Човнова прогулянка залишила приємні спогади, до того ж ми майже ніколи на човнах не подорожуємо. З того моменту я все частіше думаю про човні чи байдарці.
Тим часом ми дісталися до озера. Залишалося тільки обігнути мис Кладовец, і ми на місці.
Висадилися в бухті між мисом Бісів ніс і мисом Кладовец ніс.
Коли ще огинали Кладовец, то відразу запримітили непогане містечко на самому носі-мису. Попрощалися з Василем, попередньо домовившись про час зворотного рейсу, наділи рюкзаки і пішли шукати місце для табору.
Місце виявилося цілком затишним, а, головне, не зайнятим і не в основної стежки.
Поставили намет і насолоджувалися чудовим заходом.
Вранці була запланована прогулянка на Бісів ніс і Пері ніс.
А ось вид на наш табір з бухти. Якщо дуже придивитися, то можна знайти наш намет… Але в цілому вдалося стати досить непомітно, як нам здалося.
Від нашої стоянки до маяка йти було недалеко, 2 кілометри.
Стежка в цілому комфортна і проходить по березі озера, але в одному місці довелося трохи заглибитися в ліс.
Каменю тут предостатньо.
Причому не тільки лежить на поверхні, але і цю поверхню створює.
Ось вже і маяк видніється.
З подивом виявив, що перший ярус гарненько раздербанен на дрова. Просто в голові не вкладається, як так можна. Петрогліфи петрогліфами, але маяк невід’ємна частина ландшафту Бесова носа.
Крізь проломи в облицюванні маяка можна подивитися на його конструктивну систему.
Оглянувши маяк, ми вирушили шукати петрогліфи.
Як виявилося, що самі петрогліфи не так-то й просто сфотографувати, щоб було видно.
Розумні люди підказали, що це робити потрібно на заході.
Тут як раз зображений той самий Біс, який і дав назву мису. Довжина Біса близько 2,30 м, а вік близько 5 тисяч років. Шкода, що на фотографії майже нічого не розгледіти.
Не можу сказати, що в цілому петрогліфи нашу сім’ю привели в захват, але все одно цікаво. Була навіть думка повернутися на заході, але цьому не судилося статися і зовсім з іншої причини.
Не стану приховувати, що нам більше сподобалася сама місцевість, ніж знамениті петрогліфи.
Порізані кам’яні береги, що йдуть у воду, миси і бухти, сосновий ліс, МАЯК — це справжній захват. Але про смаки не сперечаються і кожному своє!
Маяки мене з дитинства цікавили і я дуже радий, що мені вдалося трохи побачити своїми очима.
А ми вирішили продовжити прогулянку в бік наступного мису з назвою Пері ніс.
Цікаво, що цей хрест означає? Смію припустити, що його винесло на берег водами Онего, а хтось вирішив його схопити за гілку сосни. У вас є ідеї на цей рахунок?
З цієї бухти відкривається непоганий вид на Бісів ніс і маяк.
Поки я знімав маяк, Дарина явно не нудьгувала.
На підході до мису Пері ніс нам на зустріч попалася компанія чоловіків.
Вони поверталися з петрогліфів цього мису, один з них був сирим наскрізь. Трохи поговорили з ними і послухали їх історію: один з них фотографуючи петрогліфи, підійшов занадто близько до краю і в підсумку впав в озеро разом з камерою. Хлопці попередили нас про таку небезпеку, і ми пішли далі.
Блукаючи по мису петрогліфи ми не знайшли, чого були здивовані і роздратовані. Вирішили прогулятися в бік симпатичних острівців, а на зворотному шляху повернутися і знову пошукати.
Вид на мис Пері ніс.
Історія з купанням в озері нам здалася якоюсь раздолбайской і якогось уроку з цього ми не зробили. А треба було!
Якщо трохи придивитися, то на знімку нижче, можна помітити внизу по центру сире пляма на камені.
Справа би так: я побачив прекрасний острів і вирішив його сфотографувати. У 24-70/2,8 він не влазив належним чином, і я вирішив надіти ширококутний Samyang 14/2.8. Сів на берег, поклав поруч рюкзак і почав міняти об’єктиви. І все було б добре, але відкритий рюкзак раптом вирішив почати рух по схилу берега. Я рефлекторно смикнув його за лямку, щоб він не впав в озеро і в цей момент випустив з рук 24-70/2,8… Об’єктив тут же опинився у воді, рюкзаком я теж зачепив воду, але його вміст залишилося на місці. Камеру і Samyang в результаті втримав. Мій улюблений Tamron лежав на дні і пускав бульбашки повітря…
З одного боку, те, що трапилося вже не вимагало терміновість дій. Об’єктив був у воді, і вода була в ньому, про що бульбашки і свідчили. Але я вирішив, що мені потрібно терміново його дістати — зняв кросівки, закотив штани по коліна й подався за ним. Це було найгірше, що можна було зробити…
По-перше, глибина цього місця була оманлива, і виявилося істотно вище коліна. По-друге, на каменях під водою були слизькі водорості. Я зробив один крок і відразу ж послизнувся на водоростях і пішов по траєкторії об’єктива, вдарившись об підводні камені. Об’єктив, звичайно, я дістав. А от свій телефон дістати з кишені забув, перш ніж розпочати рятувальну операцію. Зміркувавши, віддав його дружині, а сам почав намагатися вибратися з озера. І це було не просто, бо берег з ухилом і слизький. Дарина намагалася витягнути мене за руку, але їй не вистачало сил. В результаті дещо все-таки вдалося вибратися, але було не так вже й просто.
Телефон за цей час встиг напитися води, і вже був гарячим. На превеликий жаль, із сучасних телефонів екстрено дістати батарею не можна, особливо коли під рукою нічого для цього немає. Телефон ставав все гаряче, було чутно шипіння. З того моменту у мене не стало і телефону.
Ось така трапилася чортовиння…
Після цього випадку, ми пройшли в табір. Знімати петрогліфи на заході було не на що, та й настрою на це не було.
А захід, як на зло, був чудовий. Не зміг встояти…
Але знімати довелося виключно на телевик або ширик…
Бісів ніс і маяк на заході вражають.
Наш мис теж залило золотим світлом, а межа між небом і водою перестала бути явною.
З таким світлом будь-який кадр ставав значно кращим.
