Всі численні правила російської мови з його нескінченними «жи-ши» не надто легко запам’ятати. Однак є один пункт, який запросто залишається в пам’яті: новий абзац тексту необхідно писати з нового рядка. Але так вона називається не із-за кольору?
Прообраз нового рядка з’явився ще у Древньому Єгипті. Тодішні грамотії кожен новий абзац починали писати з відступом в півтора сантиметра від лівого поля сторінки. І початок пропозиції виділялося відповідним кольором.
Творці слов’янських текстів використовували алфавіт від Кирила і Мефодія з буквами вигадливої форми. Рукописні книги були справді художніми творами, і на написання кожної сторінки йшло багато часу. Поступово букви стали спрощуватися за винятком тієї, з якою починався абзац – вона залишилася найкрасивішою. Або червоною, як говорили наші предки.
Щоб заголовна буква, найбільш велична й оздоблена, містилася на початку рядка, на неї заздалегідь виділяли півтора-два сантиметри. Пізніше від таких витівок відмовилися, але звичка робити відступ на листі залишилася.
Ідею абзацу розвинув німецький друкар Іоганн Гутенберг. Він використовував його для закінчення однієї думки і початку іншого. У той час абзаци відділялися спеціальним символом, який сьогодні в Ворді називається символом форматування тексту. Людина, який вставляв такі значки, стежив за логікою оповіді і зручністю читання, називався рубрикатором.
