У підручниках історії епоха радіо часто приписується Марконі або Теслі, але ім’я Генріха Георга Баркгаузена згадується рідко. Народившись у Бремені в 1881 році, німецький фізик затьмарювався відомішими іменами, проте його внесок заклав основу сучасної електроніки та розуміння самої природи матерії. Він помер у Дрездені в 1956 році, залишивши після себе спадщину, відзначену дивним, рваним звуком, що змінив фізику.
Від лабораторій Siemens до Дрездена
Академічний шлях Баркгаузена був суворим. Він навчався в університетах Мюнхена та Берліна, перш ніж отримати докторський ступінь у Геттінгені в 1907 році. Недовго він переключився з теорії на практику і працював у лабораторіях Siemens & Halske у Берліні. Цей досвід заклав основу для подальшої роботи, спрямованої на практичне застосування, а не на абстрактні роздуми.
1911 року стався переломний момент. Він прийняв першу у світі посаду професора електротехніки зв’язку у Технічній академії Дрездена. Це була нова, погано визначена галузь, і Баркхаузен допоміг її сформувати. Він працював над теоріями спонтанних коливань та нелінійних перемикаючих елементів. Він навіть сформулював коефіцієнти електронних ламп, до яких інженери звертаються й досі.
Але він не обмежувався лише схемами. Він вивчав акустику і запропонував методи виміру гучності, засновані на суб’єктивному сприйнятті людиною. Це поєднання апаратних засобів та людської чутливості пізніше виявилося ключовим для одного з його найбільших відкриттів.
Пояснення ефекту Баркгаузена
Рік 1919-й. Баркхаузен одночасно експериментує з магнетизмом та акустикою. Результатом став ефект Баркгаузена – явище, що дав конкретні докази реального механізму намагнічування.
До цього відкриття вчені сперечалися про те, чи відбувається намагнічування атом за атомом чи більшими групами. Баркхаузен показав, що вірно друге. Він продемонстрував, що намагнічування торкається цілих «доменів» феромагнітного матеріалу. Ці області є скупчення атомів, що працюють узгоджено. Коли магнітне поле змінюється, ці області не рухаються рівномірно. Вони скачуть.
Як почути магнітний стрибок? Використовується динамік. Баркхаузен підключив котушку дроту до динаміка. Коли він намагнічував шматок заліза, раптові зміни в магнітних доменах викликали чутні клацання та бавовни. То був грубий, шиплячий шум. Але в цьому шумі закладено фундаментальну істину про фізичний світ. Намагнічування квантується. Це відбувається дискретними кроками, а чи не як безперервний потік.
«Ефект Баркгаузена надав докази, що намагнічування зачіпає цілі області феромагнітного матеріалу, а чи не окремі атоми.»
Це усвідомлення було не просто академічною цікавістю. Воно пояснило, чому матеріали зберігають свою намагніченість і як вони реагують зовнішні поля. Воно поєднало розрив між мікроскопічною поведінкою атомів та макроскопічними магнітними властивостями.
На шляху до мікрохвиль
Баркхаузен не зупинився на магнетизмі. У 1920 році він спільно з Карлом Курцем розробив осцилятор Баркгаузена-Курца. Цей пристрій працював на дуже високих частотах. Воно стало прямим попередником мікрохвильової лампи.
Осцилятор сприяв кращому розумінню модуляції швидкості. Цей принцип є ключем до того, як мікрохвилі посилюють сигнали. Швидкість електронних струмів контролюється збільшення сили сигналу. Без цього розуміння розвиток радіолокації та подальших супутникових комунікацій зіткнувся б із серйозними перешкодами.