За багато століть існування російська мова зазнала величезні зміни в різних областях: від фонетичної системи до граматичних категорій. Деякі явища та елементи мови зникли безслідно (звуки, букви, звательный відмінок, перфектные часи), інші трансформувались, а треті виникли, здавалося б, нізвідки.
Повсякденні слова зберігають у собі таємниці відбувалися з мовою змін, а ще говорять про неймовірну мудрості і далекоглядності предків, які вміли підмічати суть речей, давати їм гранично точні, ємні номінації. Серед самих неймовірних, але історично споріднених лексем, знаходяться такі, які в сучасному звучанні повністю розійшлися між собою, і ті, що звучать схоже, але значення їх сильно змінилося.
Бик і бджола
Що може бути спільного між величезним пасущемся на лузі копитних і маленьким обпилюють квітка комахам? Сучасній людині, швидше за все, ці живі істоти здадуться абсолютно несхожими, а давні слов’яни думали інакше.
Іменники колись утворилися від загального для слов’янських мов кореня *bykъ — звуконаслідування зі значенням «мукати». Старовинна словоформа, що позначає дзижчить комаха, писалася бъчела. З-за слабкої позиції сверхкраткий гласний ъ перестав вимовлятися, а звук б оглушился до п. Так з’явилося сучасне слово бджола. Древній народ підмітив схожість видаються комах при польоті звуків з муканням бика, тому й прозвав його так.
Наречена і відьма
Крім того, що обидва іменників позначають осіб жіночої статі, у слів є ще одна тісний зв’язок — походження від старослов’янського дієслова вѣдати («знати»). Тільки лексема наречена виникла як заперечення (не + відати), тобто «незнайома, невідома», а відьма — як твердження, «що відає». Закладений у слово «наречена» сенс обумовлений звичаєм сватання, коли батьки або свати домовлялися про укладення шлюбу найчастіше між незнайомими один з одним хлопцем і дівчиною. Тому, коли в будинок приводили майбутню дружину, вона була невідома нареченому. А відьмою називали чаклунку, яка володіла магічними знаннями.
Долоню і долина
Здається, що між цими іменниками і їх значеннями немає очевидного взаємозв’язку. Але це лише здається! Ясно, що лексеми схожі, більше того, вони практично анаграммны, варто лише поміняти місцями перший і другий склади.
Історія виникнення доводить, що перед нами однокореневі слова. Як і в ситуації з «бджолою», слово долоню в незапам’ятні часи звучала трохи інакше: долонь або долоню. Утворилося воно від праслов’янського кореня *dolnь зі значенням «низ, діл». Назва частини тіла буквально переводилося «звернена вниз, до долу». Історично перші два склади помінялися місцями, потім під впливом законів редукції буква перейшла в а. Так з’явилася сучасна словоформа долоню. Іменник долина зберегло свою прямий зв’язок з стародавнім корінням і значенням «низька місцевість». У мові залишилося ще одне родинне вищезазначеним лексем слово «поділ» (дослівно «сланкий по низу»).
Користь, і не можна пільга
Сьогоднішнє написання і звучання цих слів об’єднує лише кілька букв — це залишок стародавнього кореня *lьgа («свобода, легкість»), загального для всіх трьох слів. Словоформи утворилися від однієї основи, але в підсумку лексеми придбали відмінний один від одного зміст.
Користь від значення «свобода» перейшла до концепту «полегшення», потім до поняття «благо» (звільнення від чого-небудь приносить полегшення і стає благом). Звук р в результаті процесу палатализации (пом’якшення) трансформувався в з. Пільга в точності зберегло свій первісний сенс «звільнення від обтяження». Не можна розвивалося по наступному шляху: «не + свобода», тобто немає можливості, а значить «неможливо, не дозволено».
Любов і будь
Дивовижний приклад того, як колись споріднені за походженням і змістом слова у процесі розвитку мови розійшлися в своїх значеннях, але зберегли співзвучність. З’явилися обидві лексеми від праслов’янського *ljubъ — пристрасно бажати, відчувати любов. Спочатку «будь» (любий) мало значення «милий, викликає любов». Потім з’явилося поняття «той, який подобається більше» або «бажаний», і врешті в сучасній російській мові закріпилося значення «кожен».
Цікаво, що родич лексеми любов — відоме всім, що живе в XX-XXI ст., прославлене Фрейдом латинське «лібідо» (невгамовне бажання). Розкриваючи заховані в буденних словах таємниці, виявляючи їх початковий сенс і вимову, людина по-новому оцінює культурну спадщину, яку накопичив російську мову, свіжим поглядом дивиться на світ навколо. І бачить тонку взаємозв’язок всього існуючого, ту, якої, можливо, володіли наші давні праотці, і яку сучасні люди втратили, точно також як втратили здатність вимовляти старослов’янські звуки «ять», «єр», «ерь». Світ, в якому «будь-який» означає «любий», світ, у якому все знаходиться в постійному живій взаємодії.
