Замикає рейтинг тверезості Чукотський автономний округ (48,14 бала), далі йдуть Магаданська область (46,98 бала) і Ненецький автономний округ (46,85 бали)
Перед нами черговий алкогольний рейтинг і знову Колима у верхніх рядках. У цьому році, щоправда, почесне звання “п’яного” регіону РФ у нас відібрала Чукотка. Чомусь нікого не дивує, що північні регіони завжди найбільш питущі. Мовляв, у вас там довгі зими, темно, холодно, звідси депресії і пияцтво. Знову ж вахтовики – чоловіки, відірвані від сімей, яким нічим зайнятися, от вони і квасять по-чорному. Насправді причина в іншому. Вахтовики сидять під наглядом у закритих вахтових селищах, а випивши, просто вилітають з роботи. Справа в тому, що на Півночі немає села, в звичному російською розумінні цього слова. Не росте пшениця і жито, не вирощують цукровий буряк. Про виноград навіть говорити сенсу немає. Тому такі речі, як домашнє вино або самогон роблять дуже небагато. У той час як у будь-якій сільській місцевості в середній Росії – спиртне для себе ставлять у кожному другому домогосподарстві. А у нас практично весь випитий алкоголь проходить через торговельну мережу і потрапляє в статистику. По ній та складаються всякі рейтинги.
На мій погляд, люди зараз п’ють на порядок менше, ніж раніше. Я пам’ятаю 70-ті, коли я жив з батьками в селищі, дорослі пили в 30-градусний мороз і клеїли один одного в снігу. Люди носили громіздкі кожухи і шуби, і якщо людину в ньому впустити в замет, виходив такий характерний слід, схожий на скафандр. Це називалося “зробити космонавта” і чомусь вважалося нормальним і веселим.
Я пам’ятаю, як п’яний кочегар ледь не замерз в двох метрах від котельні, його випадково помітила моя мати і стусанами погнала в тепло. У 80-і я вже став підлітком і добре запам’ятав бичів на теплотрасах в селищі, а в Магадані, в “Сході” був буфет, і там нам з товаришем, бич, яким не вистачало на їжу, показував загадку з чотирма 15-копійчаними монетами. Ми не відгадали, він з радістю забрав наші пятиалтынные собі і втік. (потім ми загадували цю загадку однокласникам). Зараз такий типаж людей просто зник. Пам’ятаю талони на спиртне і довжелезні черги із зворотного боку універсаму “Північне сяйво” за часів сухого закону. Особливо нетерплячі стрибали в натовп з даху під’їзду, щоб пролізти без черги. Приблизно так, як на заголовному знімку, хоч там і не Магадан. Я таке спостерігав своїми очима, ми з другом стояли в такій черзі, щоб купити вино для походу в гості до дівчат. Про 90-ті навіть згадувати не хочу – я рік підробляв охоронцем у нічному магазині і надивився всякого.
Тепер такого в Магадані немає взагалі. Є певна публіка, яка збирається у цілодобових точок продажу спиртного. Але їх небагато порівняно зі старими добрими часами коли в ходу були “чебурашки”, “гранати”, портвейн “три сокири”, “агдам” і гірка настоянка “Любительська”. Молодь висне на турніках в парку, пропадає в спортзалах, катає на велосипедах і снігових дошках. До того дожили, що ніхто з молодих не знає, що таке нюхати “Момент”. Правда, треба віддати належне, за радянської влади на Колимі не було наркоти. Вона з’явилася після скасування погранзоны на початку 90-х років.
Гаразд, погнав я в магазин, а то у нас після десяти не продають, і похмелитися завтра не буде чим )))
Треба ж підтримувати репутацію найбільш питущою області. З ранку випив – весь день вільний, як говориться.
