Ми прагнемо порядку та сенсу. Від стародавніх гуморів до сучасного тесту Мейєрса-Бріггса люди постійно шукали рамки для класифікації себе та оточуючих. Але незмінна популярність типології особистості породжує цікаве запитання: чому ці системи, яким часто бракує наукової обґрунтованості, викликають такий глибокий резонанс?
Візьмемо, наприклад, типи А і В, концепцію, популяризовану наприкінці 1950-х років кардіологами доктором Реєм Розенманом і доктором Майєром Фрідманом. Їхня теорія виникла на основі спостереження, зробленого секретарем у Сан-Франциско: пацієнти з серцево-судинними захворюваннями частіше демонстрували тривожну поведінку, наприклад нервову тетанію та поспішність, віддаючи перевагу твердим кріслам, ніж м’яким диванам у приймальні лікаря. Ці дивовижні спостереження спровокували низку досліджень, які зрештою привели до твердження, що особистості типу А — мотивовані, змагальні люди, одержимі продуктивністю — схильні до серцевих нападів. Ця теорія була оголошена сенсаційним бестселером «Поведінка типу А і ваше серце», швидко ставши частиною повсякденного культурного лексикону.
Ця модель повторюється протягом усієї історії: стародавня теорія гуморальних типів Гіппократа, яка класифікувала людей відповідно до рідин тіла, також захоплювала покоління, незважаючи на відсутність наукової обґрунтованості. Нещодавно індикатор світів Майєрса-Бріггса (MBTI), інструмент оцінки особистості, який класифікує людей на 16 типів на основі чотирьох дихотомій (екстраверсія/інтроверсія, сенсорика/інтуїція, раціональність/емоції, судження/сприйняття), набув величезної популярності, незважаючи на сумнівну надійність і валідність.
Привабливість таких систем, безсумнівно, велика. Краса полягає в привабливій простоті, яку вони пропонують — зрозумілій таксономії складної людської поведінки. Вони дають відчуття контролю та розуміння у світі, який часто є хаотичним. Ми знаходимо комфорт у етикетках, шукаємо шаблони та передбачуваність навіть там, де їх немає.
Це бажання класифікувати не є вродженим злом. Є цінність у кращому розумінні себе та інших. Але підкреслення спрощених структур особистості може ввести в оману і зрештою шкідливо. Зведення людей до жорстких категорій ігнорує багатогранність людського досвіду та може сприяти стереотипам або обмежувальним переконанням.
Нещодавня тенденція TikTok щодо типології особистості, яка часто супроводжується одержимістю та фанатичним самонавчанням у певних онлайн-спільнотах, ілюструє це явище. Хоча ці тести можуть здатися нешкідливою забавою, вони часто не мають наукового підґрунтя та надають перевагу миттєвому задоволенню, а не детальному самопізнанню.
Зрештою, хоча бажання класифікувати глибоко вкорінене в нас, ми повинні підходити до типології особистості зі здоровим скептицизмом. Замість того, щоб приймати спрощені ярлики, зосередження на розвитку самосвідомості через щирі роздуми, відкрите спілкування та готовність зрозуміти складність себе та інших буде більш цінним у засвоєнні тонкощів людських стосунків.
