Китай став першою країною у світі, де в мечетях служать жінки-імами. Цій традиції вже близько 100 років, і комуністична влада роблять все можливе, щоб реформувати іслам в країні і далі. Так, жінкам-імамам виплачують зарплату за рахунок держави, а реформістський іслам проникає в китайські громади в інших країнах.
Вважається, що мусульмани живуть у Китаї, з VIII століття. У середньовіччя мусульманські чиновники займали вищі посади в державі, й імператори використовували їх у системі «стримувань і противаг» – щоб не «заривалися» місцеві чиновники-конфуціанці. Саме тоді іслам став частиною управлінської системи Китаю і багато в чому втратив класичні риси, що існували в іншому мусульманському світі.
Вже в XVII столітті в Китаї при мечетях були відкриті школи для дівчаток, а з поваленням Манчжурської династії і приходом до влади цивільних правителів (тобто після 1912 року) мусульманство стало цивілізуватися посиленими темпами – головним мотивом влади було створення провладної освіченої меншості, на яке вони могли покластися при реформи в країні. Саме тоді, сто років тому в середовищі китайських мусульман з’явилися жінки-імами.
Після 1979 року, «відкриття Китаю світу», ці реформи продовжилися. Спочатку жінки-імами були тільки в середовищі так званої «групи Хуей» (вона в Китаї відноситься до однієї з 56 офіційно зареєстрованих народностей), мусульманської спільноти, що проживає у східних і центральних областях країни. Але сьогодні реформи ісламу починаються і в середовищі більш ортодоксальних уйгурів, що живуть на заході Китаю в Синцзян-Уйгурському районі (СУР).
«Група Хуей» налічує 21 млн. осіб, і на них припадає близько 3600 мечетей. Значна частина з них управляється жінками-імамами. Тільки один приклад: в місті Кайфей розташовані 16 мечетей, і лише 5 з них є «суто чоловічими». До недавніх пір були жіночі й чоловічі мечеті (перші пофарбовані в рожевий колір). Однак за останні 5-6 років серед «групи Хуей» з’явилися і «змішані» мечеті, де проповіді чоловікам читають жінки. Жінки в таких мечетях ніяк не відокремлені від чоловіків (у традиційних мечетях вони сидять за перегородками або в окремому приміщенні). Єдине поки «теологічне» обмеження для жінок-імамів: вони не можуть вчиняти похоронний обряд.
Можливість жінкам служити в мечетях ґрунтувалася на роботах середньовічного теолога Мухаммада ібн Джарір аль-Тараба.
Всього в центральному та східному Китаї налічується близько 80 жінок-імамів, а також близько 6000 т. н. «ахонг» – жінок-служителів більш низького рангу (як правило, вони керують невеликими мечетями в сільській місцевості).
Сьогодні китайські власті фінансують реформи в ісламі серед китайської діаспори Південно-Східної Азії. Зокрема, тривають переговори з владою Малайзії та Індонезії про відкриття мечетей з жінками-імамами в цих країнах.
