Лабораторні миші, яким дозволено жити в більш природному середовищі — з доступом до ґрунту, трави та відкритого повітря — демонструють значно нижчий рівень тривоги порівняно з тими, яких утримують у стерильних клітках. Це відкриття не просто цікавість; це висвітлює критичну проблему в біомедичних дослідженнях: штучність лабораторних умов може зробити дослідження на тваринах ненадійними для прогнозування реакції людини.
Проблема стерильних лабораторій
Протягом десятиліть дослідники покладалися на лабораторних мишей для тестування ліків і терапії перед проведенням клінічних випробувань на людях. Однак багато багатообіцяючих ліків, ефективних на мишах, не випробовуються на людях. Вчені починають підозрювати ключову причину: миші в лабораторіях живуть кардинально відмінним від життя людей або диких тварин. Їх середовище стандартизоване, соціально ізольоване та позбавлене природних стимулів.
Метью Зіпл, дослідник Корнельського університету, пояснює це, порівнюючи лабораторних мишей з ув’язненими в одиночній камері. Відсутність збагачення навколишнього середовища створює аномальні психологічні стани, які можуть спотворити експериментальні результати.
Експеримент з піднятим лабіринтом
У дослідженні, опублікованому в журналі Current Biology, використовувався класичний тест на тривогу: піднятий лабіринт. Миші в стандартних клітках передбачувано реагують на цей тест, уникаючи відкритих рук через страх. Але миші, яким дозволили бродити на вулиці, не виявляли такої ворожості. Вони досліджували відкриті обійми з такою ж цікавістю, як і закриті. Навіть миші, переведені з кліток у зовнішні вольєри, швидко втратили тривогу, що свідчить про те, що головним фактором є навколишнє середовище, а не генетика.
Цей простий експеримент підкреслює фундаментальну невідповідність між тим, як тварини поводяться в лабораторіях, і тим, як вони поводяться в реальному житті.
Зв’язок імунної системи з тривогою
Проблеми не обмежуються поведінкою. Еколог Прінстонського університету Андреа Грем зазначає, що імунна система лабораторних мишей також значно відрізняється від диких мишей. Ця різниця вже призвела до катастрофічних невдач у клінічних дослідженнях:
У 2006 році препарат TGN1412 викликав майже смертельну імунну реакцію у людей-добровольців, незважаючи на багатообіцяючі результати на лабораторних мишах. Подальші дослідження показали, що препарат викликав протилежні імунні реакції у мишей дикого типу та мишей у клітках.
Цей випадок ілюструє небезпеку припущення, що результати лабораторних досліджень безпосередньо застосовуються до людей. Стерильне середовище послаблює імунну систему, роблячи тварин більш сприйнятливими до несподіваних реакцій.
Шлях вперед: більш реалістичне дослідження
Дослідники, такі як Zipple, визнають, що зовнішні корпуси дорожчі та важчі в управлінні. Але вони стверджують, що довгострокові витрати на ненадійні дослідження на тваринах є набагато вищими. Запровадивши більш реалістичні умови тестування, вчені можуть підвищити точність розробки ліків і зменшити кількість невдач клінічних випробувань.
Команда Zipple зараз вивчає, як утримання в клітинах впливає на старіння мишей, прагнучи створити список ознак, які постійно виявляються як у лабораторних, так і в диких умовах. Кінцева мета — подолати прірву між тваринними моделями та людською реальністю.
