Недавні дослідження, які свідчать про всюдисущу присутність мікропластику в організмі людини, стикаються з серйозною критикою з боку все більшої кількості вчених. Редактор The Guardian, присвячений навколишньому середовищу, Деміан Керрінгтон, каже, що ці висновки можуть бути здебільшого пов’язані з проблемами забруднення та хибними спрацьовуваннями в процесі дослідження.
Витоки сумнівів
Керрінгтон вперше висвітлив ці проблеми після розмови з групою дослідників, які висловили скептицизм щодо методів, що використовуються в деяких дослідженнях виявлення мікропластику. Зокрема, вони стверджують, що надзвичайно дрібні частинки легко вводяться в зразки під час збору, обробки або аналізу, що призводить до результатів, які не відображають фактичне опромінення людини.
Чому це важливо?
Питання не в тому, чи існує мікропластик; воно існує. Питання в тому, наскільки він поширений у нашому організмі, як стверджують деякі дослідження. Якщо дослідження є помилковим, це означає, що ми переоцінюємо ризики і неправильно розподіляємо ресурси на проблему, яка може бути не такою серйозною, як думалося.
Хибні спрацьовування та забруднення
Вчені зазначають, що лабораторії, які вивчають мікропластик, часто використовують пластикове обладнання, повітряні фільтри та навіть одяг, який може виділяти частинки. Ці джерела надзвичайно важко контролювати, і навіть сліди забруднення можуть спотворити результати. Частинки настільки малі, що в деяких випадках практично неможливо відрізнити вплив навколишнього середовища від лабораторного забруднення.
Майбутнє досліджень мікропластику
Керрінгтон припускає, що цій галузі необхідно переоцінити свою методологію та запровадити суворіший контроль для забезпечення точних даних. Це включає контрольні зразки, герметичні приміщення та стандартизовані процедури для мінімізації забруднення. До того часу справжній ступінь впливу мікропластику на людину залишається невизначеним.
Ця дискусія висвітлює важливу проблему в дослідженнях охорони навколишнього середовища: як досліджувати мікроскопічні забруднювачі, не вводячи їх у контрольовану систему. Ці висновки є нагадуванням про те, що навіть хороша наука вимагає постійного тестування та вдосконалення для забезпечення точності.
