Історії

Пішли в театр з подругою. Ми музиканти, відвідуємо такі місця не дуже часто, але з правилами поведінки знайомі. Посередині дії моя подруга мені вирішила сказати щось на вухо пошепки.

У мене є морально застарілий телефон з неоригінальним прошивкою і дві банківські картки без чіпа. І я задовбали останнім часом вислуховувати від своїх знайомих, який я динозавр і як відстаю від життя.

Їду сьогодні з одногрупницею в переповненому тролейбусі. В руках — листи з проектом, можуть легко помятися, забруднитися, зіпсуватися. І ось звільняється місце.

Я працюю продавцем в компютерному магазині в Таллінні. Природно, на консультанта-дівчину клієнти закочують очі.Отже, заходить дама... Немає: запливає Клава-в-хутряної-шапці і, кинувши на мене презирливим поглядом, задає мій улюблений питання:— Тут взагалі фахівці є?— Здрастуйте, а з якого питання?— Мені спеціаліста треба.Я, судорожно прикриваючи біжучий на моєму лобі рядок «Дура тут»:— Запитуйте!— Мені потрібно почистити.— Що саме? (Комп від пилу? Від вірусів?..)— Я так і знала, що мені вам потрібно все пояснювати!— Так? Так що і від чого почистити?Клавдія, закочуючи очі і зітхаючи:— У мене пляма.

Задовбали борцуны за мораль і моральність.Коштує такий, смердить шкарпетками і потім, мало не в рукав сякається, оповідає про соборність, духовність і народності.

Прочитав історію дівчини, до якої бояться піЕкшн ти хлопці, і мені подумалося в черговий раз: а чого це завжди хлопці повинні першими підходити? Ось інша дівчина, навпаки, скаржиться: мовляв, їй набридло, що до неї постійно підходять, коли вона зовсім не шукає стосунків, та ще й проявляють наполегливість.

Я — ідеальний, зразково-показовий дитина. Мене, як і багатьох інших, виховали під гаслом: «Я живу тільки заради тебе, а ти в подяку повинна жити так, як я вважаю за потрібне».Я повинна вчитися тільки на «відмінно» з усіх предметів незалежно від того, наскільки вони мені потрібні.

Я намагаюся зробити ремонт у своїй квартирі. Для цього я наймаю дизайнера, щоб він намалював мені проект моєї квартири, врахувавши при цьому всі мої побажання.

Працюю продавцем-консультантом в магазині автошин. Приходять до нас двоє покупців кавказької зовнішності. Запитую, які шини і якого розміру їх цікавлять.— Мнэ щина з білий буква нада!— Якого розміру, якої фірми шини з білими літерами на борту вам потрібні?— Ти щто, тупий, я ж кажу тобі, мнэ щина з білий буква нада!— Приходьте завтра, будуть вам шини з білими літерами.Ввечері з напарником купуємо білий перманентний маркер, фарбуємо літери на борту шин, а на наступний день продаємо їх у два рази дорожче щасливому горцю.

Працюю в державній організації. За службовим обовязком доводиться відповідати на запити інших контор. Задовбали всі ті, кому лінь вказати телефон виконавця.

Я людина ще молода, і за часів СРСР я не вчився, а тільки ходив в дитячий сад. Непоганий, до речі. Тому про якість освіти в СРСР я не можу нічого сказати.

Привіт, дресирувальник кішки! Перш ніж на тебе накинуться борці за права і свободи тих, кого ми годуємо зі своєї зарплати, я хочу зауважити одну штуку.

Я — тур-менеджер. Працюю з музичними колективами у військово-польових, тобто концертних умовах. Для людей, не знайомих з специфікою, поясню: саме я займаюся переговорами з концертними організаторами, саме я планую розклад колективу у день виступу, саме я супроводжую групу в турі і стежу, щоб ніхто з артистів не напився перед концертом, не загубився на вулиці і не викинув телевізор з вікна готельного номера на Гелендваген місцевого авторитету.

Дорогий автор історії «Хорошу річ шлюбом не назвуть», мене щиро займають люди, які вважають, що майно — найважливіше питання для шлюбу. Ми з моїм хлопцем разом прожили більше трьох років і лише нещодавно одружилися, причому запропонував це він.

Думаю, всі в курсі, що воЕкшн зобовязаний зупинятися перед пішохідним переходом і пропускати пішохода, тим більше якщо пішохід вже на середині зебри і йде на свій зелений сигнал світлофора.

Як же до неможливості задовбали люди, не бачать різниці в поняттях «люблю», «подобається», «люблю» і «займаюся професійно». Людина, якій подобається фігурне катання цілком може не вміти триматися на ковзанах.

Літо. Мені років пять. Гуляємо з мамою по парку дитячих атракціонів. Раптово мама бачить зграйку дітей, чинно розсаджуються в якийсь вагончик.— Ой, дивись! — верещить моя мама.

Роблю фото на документи. Як і інших моїх колег, мене добряче задовбали.— (з щирим подивом) А ви хіба не підмальовуєте тіні і губи?— Ви мене тільки красиво знімайте, негарно мені не треба.Фотографував на виїзді.

Літо, спека, відтанули вуличні співаки. Чесно кажучи, я поважаю добре співаючих людей і з задоволенням кину монетки, а то і купюри того, хто підняв мені настрій.

А у мене питання до дорогих моїх земляків — жителів Північної столиці. Розкажіть, будь ласка, нерозумної непонимающей мені, чому в столиці звичайної золоте правило «стійте праворуч, проходьте зліва» діє на всіх ескалаторах, а у нас — тільки на рухомих вниз?