Історії

Мене дико задовбує православний релігійний націоналізм укупі з загальної релігійної неграмотності.Я католичка, і є у мене друзі-католики. І перше зауваження на це твердження звучить так: «Що ж ти, російська людина, неросійську віру сповідуєш?» При цьому найкращий мій відпрацьований контраргумент: «У мене предки поляки».

У молодості, надивившись фільмів про Джеймса Бонда і награвшись в незабутнього «Хітмена», я завів собі звичку ходити в костюмі. Сорочка, краватка, штани, туфлі — завжди і скрізь.

Я — щаслива власниця коні. На ній я щодня роблю верхові прогулянки, і так вийшло, що по дорозі нам часто зустрічаються люди. Ні дня не проходить, щоб хоч хто-небудь не сказав би нам ні слова, не спробував погладити, не попросив би покататися.Ну чому, люди, ви думаєте, коли бачите вершника на коні? Навіщо ви кидаетесь тварині під ноги з гучними криками і починаєте цю кінь гладити? Кінь — моя власність, і я не думаю, що вам було б приємно, якщо б кожен зустрічний починав обмацувати, скажімо, вашу машину.Тримаю я коня для себе і не катаю людей за гроші, але на питання «А чи можна покататися?» часом простої відповіді «ні» не вистачає.

В нашій мережі салонів мобільного звязку віднедавна запровадили дрес-код для покупців. Вірніше, просто перестали обслуговувати покупців в неетичною одязі.

Навіть не знаю, кому саме адресувати свою задолбашку: «геніальним» дітям або їх батькам. Починається все досить мило: дитина навчається читати рочків в 3-4, можливо, йде в школу на рік раніше або перестрибує через клас, бере участь у змаганнях «Що? Де? Коли?», мама дбайливо збирає в папочку його віршики і малюнки, вішає на стінку в акуратних рамочках почесні грамоти та дипломи.

Мені добре за тридцять. Я проходила обстеження: аналіз крові для виявлення можливих генетичних хвороб майбутньої дитини. Як я розумію, це багаторічна, широке і в цілому корисне дослідження, але не зле б проінструктувати на цей рахунок дільничних.Двічі (чотири рази, включаючи повторне дослідження) мені прийшов результат «високий ризик синдрому Дауна».

Трапилася ця історія в реєстратурі звичайної поліклініки. Звертаючись туди раз в півроку, я не виявляла там свою картку. Тричі я заводила її заново, дивуючись, куди вона дівається.

Є такі люди, які задовбали. Їх корчить від звернення на «ти». І не тоді, коли хтось з гордовитим виглядом кидає крізь зуби: «Ну ти, ця, йди сюди!» І не тоді, коли яка-небудь дама у віці наказує холопу-консультанту швидко-швидко принести їй он той телевізор, але з перламутровими ґудзиками, а інакше вона напише скаргу президенту.

Привіт, я наречена, і я задовбали.Ні я, ні мій чоловік не горіли бажанням знімати ресторан, кликати купу народу і взагалі слідувати традиціям. Тому ми просто вирішили розважитися, замовивши незвичайний військовий транспорт (зрозуміло, списаний) до загсу і назад.

Я мама шестирічки, і я задовбали. Волею долі цього літа занесло нас в дивний стольний град. У себе в селі, почитуючи столичні новини, навіть і не думала, що зіткнуся з подібною проблемою: адже там не гірше, ніж у всяких Європах, люди живуть.