Одним травневим днем заступник командира частини по тилу майор Степанов сидів у казарменої канцелярії, курив і говорив ні про що з замполітом капітаном Зелецким. Настрій у майора був досить піднесений – на наступний день левова частка офіцерів та особового складу тікала “в поля” – на польовий вихід із метою практики. Очолював цю експедицію сам командир частини, а майор Степанов залишався за головного, делегувавши турботи про постачання личого складу на виїзді прапорщику Чернову. Залишалося вирішити дрібні питання видачі вещмешков з вмістом і плащ-наметів. Майор вирішив зателефонувати Чернову на склад і дати ВКАЗІВКИ по телефону. В трубці лунали гудки, але трубку ніхто не брав. Також не відповідав прапорщик і по мобільному. Степанов висунувся з канцелярії:
– Днювальний, де там сержант Нирків, давай його сюди бігом!
– Його з ранку прапорщик Чернов на склади забрав, тащ майор, – відповів днювальний.
Степанов зітхнув – доведеться самому пертися в хоззону, раз і прапорщик і його права рука – тлумачний старослужащий сержант Нирків там, а можливості зв’язатися немає. Мабуть, стомилися там з речами. Хрін з ним, сходжу. А завтра почнеться лафа – в частині майже нікого, сиди собі, кури, та папірці выправляй не поспішаючи.
Шлях до складів тривав десять хвилин. Майор Степанов побачив, що навісний замок складу номер один лежить поруч з прочиненими дверима. Дужка замка була розпиляна.
– Ну твою ж мать! – сказав Степанов, – Ти мені, прапор, зі своєї зарплати новий купиш, раз ключі відкинув, – і майор увійшов на склад.
Спочатку він застиг як статуя з острова Пасхи, потім проморгался, після протер очі руками. Нічого не змінилося. СКЛАД БУВ ПОРОЖНІЙ. Його єдиним надбанням був стілець, на якому спав прапорщик Чернов, та порожня пляшка з-під горілки на підлозі.
– Чернов, сука!!! – закричав майор, несамовито махаючи за грудки соню, – Де… Де, твою мать… ВСЕ!?!
Прапор відкрив очі, насилу встав зі стільця, дихнув в свого командира перегаром і хрипким, слабким голосом мовив:
– Скомуниздили, товаришу майор!
Степанову знадобилося деякий час, щоб переварити сказане. А потім він дуже зрадів – перед ним замаячило позачергове звання капітана, а може навіть старшого лейтенанта. В першу чергу, обікрадений заступник з тилу вирішив розібратися з прапором. О, майор Степанов був великим знавцем генеалогії і зібрався розповісти недолугому прапорщику всю історію його роду та їх взаємовідносин з великим і не дуже, рогатою і безрогим худобою. Він міг будь розповісти таку історію, навіть якщо б його розбудили після добового чергування (а мабуть – особливо якщо б це сталося). Однак майор мав вагомі сумніви в осудності Чернова в даний момент. З тієї ж причини, він не став погрожувати звільненням із Збройних сил. Степанов прийняв соломонове рішення – він зарядив в бубон прапорщику. Покірно прийнявши кару, Чернов впав і знову заснув. Майор ж вискочив зі складу. Схоже, наш герой мав походження від самого Геракла – настільки оглушителен і протяжністю був його крик…
– НЫРКОООООООВ!
Через тридцять секунд вищеназваний матеріалізувався перед майором.
– Сержант, якого дідька тут відбувається!??
– Не знаю, тащ майор, я з самого ранку черновской “Ниві” днище варю в боксі, а він сам на складі займався.
Скажено обертаючи очима, Степанов спочатку ледь не покарав сержанта за методом, випробуваного на злощасному Чернова, але зметикував, що Нирків не винен йому сказали варити, він і варив.
– Дуй в казарму, бігом. Повернешся з замполітом і старшиною.
– Є! – і сержанта як вітром здуло.
Степанов провів побіжний огляд складської території, і до того моменту, як прибуло підкріплення, все стало більш-менш ясно. Зловмисники знайшли замасковану лазівку в паркані, через яку особовий склад мотався в “самоходи”, вночі, спилявши замок, проникли на склад і винесли звідти все дочиста. Прапорщик Чернов, залишивши помічника шаманити його ластівку, прийшов на склад, побачив що панувало там запустіння, зметикував що до чого, і не придумав нічого кращого, ніж нажратися. Слідів викрадачів не було.
На щастя для Степанова, все що було потрібно для польового виходу, знаходилося на іншому складі.
– Тільки один шанс, щоб зловити засранців, – вирішив майор, зробивши ставку на банальну людську жадібність. Вночі, сповнений праведного гніву Степанов з табельною зброєю і двома бійцями схорогились неподалік від другого складу.
– Пан або пропав, – думав майор. Приблизно о першій ночі через лаз в паркані полізли якісь особистості. Почав, незважаючи на дикий нервяк, клювати носом майор, ледь їх не проґавив. Залишалося переконатися, що це саме злодії, а не загуляли воїни, які намагаються пронести спиртне в частину. Коли від дверей другого складу почулися тихі звуки ножівки по металу, Степанов, подібно до фенікса відплати, вилетів із засідки і закричав:
– А ну стояти, суки, стріляти буду!!!
Затриманими виявилися гості із середньої Азії, спочатку намагалися переконати месника, що не володіють російською мовою, але майор, швидкий на розправу, швидко переконав їх, що співпраця дозволить экспроприаторам зберегти залишки гідності і зубів. Потім була переноска накраденого з гуртожитку неподалік назад на склад, потім знову пиздюли, потім міліція, показання, наганяй від командира (нехай і пом’якшений через відсутність втрат).
Дірка в паркані була наглухо замурована, частина поїхала в поля, а багатостраждальний майор став страждати фігньою, про що мріяв.
P. S. Солдати стали ходити в самоходи іншими шляхами, але це вже зовсім інша історія.
