мобільний зв'язок

Працюю в сервісному центрі. Ремонтуємо телефони, приймаємо платежі, продаємо аксесуари.— У мене павутинка на дисплеї, — показує клієнт на розбитий екран, — сказали, треба прошити! (Хто сказав, хай він і шиє.)— Мені шлейф потрібен! (Телефон явно скупався — сліди корозії аж висипаються з розєму.)— Чому ви так вирішили?— А що? Прошивку мені майстер вже міняв!— Був телефон в ремонті де-небудь раніше?— Ні, я дала його майстру просто розібрати і подивитись що з ним — він сказав, потрібно прошивати, а прошивки у нього не було.

Салон звязку в передмісті. Клієнтів мало, консультант добре памятає всіх в обличчя. Мужик заглядає:— Памятаєте, я вчора до «Мегафон» підключався?— У нас?— Ні.Пауза.

А мене задовбали люди і кадровики, які телефонують мені на мій особистий номер і чекають, що я прямо зараз все кину і почну з ними розмовляти, більше того, прямо зараз за телефоном почну приймати такі рішення, які вимагають осмислення протягом декількох днів або тижнів, а ще — що я прямо зараз сходу і абсолютно точно запамятаю всі ті тонни інформації, які вони побіжно зачитають мені з папірця.

Буду лаконічним — мене задовбали ті, хто постійно хоче, щоб я повисіла. Ні, не на турніку. Та ні, я пишу не крізь часовий портал з середньовіччя, скаржачись на несправедливого короля.

Пара днів до Нового 2003 року. Салон звязку. Запара, народу — тьма тьмуща, всі хочуть подаруночків закупити. Всюдисущих терміналів по прийому платежів тоді ще не було — клієнти самі писали на бланку номери телефонів і суми, природно, роблячи при цьому купу помилок.

У мого оператора стільникового звязку є безкоштовна послуга «Позитив для своїх». Суть в тому, що тобі кілька разів в тиждень надсилають цікаві жарти й афоризми.

В салон стільникового звязку приходить колишній покупець:— Телефон зламався. Зробіть по гарантії.— У нього кут побитий. Чому?— А це він впав на асфальт.— Ось і зламався.

Тут дівчина запитує, навіщо в 8 ранку базікати з друзями по мобільнику. Відповідаю: тому що іншого часу немає. Я не перебільшую, 30 хвилин вранці в маршрутці по дорозі на роботу — це єдиний час, коли я можу поспілкуватися з іногородньою (але гаряче коханій!) подругою, обговорити з чоловіком плани на день, зателефонувати вчителю сина і дізнатися щодо його успішності...

В наш сервісний центр, як не дивно, досить регулярно дзвонили клієнти з вимогою знайти і повернути вкрадений телефон. У співробітників виробився типовий, виголошувану практично на автоматі відповідь на таку вимогу: «Ми не займаємося розшуком вкрадених телефонів, оскільки не маємо таких можливостей і повноважень.

Працюю в магазині мобільних телефонів. Нещодавно влаштувалася, місцями туплю. Приходять в мою зміну двоє: мама і дорослий синок придуркуватого вигляду.