діти

Привіт всім. Мені тридцять пять років, у мене рожеві волосся і забиті рукавами руки. Раптово — я працюю керівником, нехай невеликий і містечкової, але успішної компанії.

Настали теплі дні, у вихідні ми почали вибиратися з родиною на дачу, і сусіди одразу ж почали підозрювати, що ми різними способами наражаємо на небезпеку життя і здоровя дитини...

Шановні батьки! Ви задовбали мене, вчительку ваших дітей. Так-так, навчальний рік тільки розпочався, але за літо ви явно не порозумнішали і продовжуєте приводити на мої заняття хворих дітей, хоча в нашому центрі допобразования передбачена компенсація пропущених по хворобі занять, так що ви не втратите ні копійки.Що ж вами рухає, коли ви приводите до мене температурних, сопливих, що дивляться в порожнечу малюків і просите не запитувати їх, тому що у них сильно болить горло? Боязнь втратити гроші? Зясували, що вже немає.

До нервового тику задовбали люди з виборчим слухом. Вони не пропустять жодної плітки або інформації про розпродаж, але слова «ні» вони в упор не чують.

Мені все одно, хто як дітей виховує. У всіх свої ідеали. Але з якогось паралельного світу зявилися ті бабульки, для яких жранина — це самоціль?Їхала у трамваї і всю дорогу (близько півгодини) слухала, як кондуктор по телефону дочку свою допитує: «А Павлик поїв? А що поїв? А супчик? А макарони? А сирок?» За ці півгодини я прокляла все на світі і навіщо-то дізналася, ніж набитий холодильник і напханий дитина.Та ж фігня з моєю свекрухою.

Я мама шестирічки, і я задовбали. Волею долі цього літа занесло нас в дивний стольний град. У себе в селі, почитуючи столичні новини, навіть і не думала, що зіткнуся з подібною проблемою: адже там не гірше, ніж у всяких Європах, люди живуть.

А мене задовбали крайності. Одна бабця мріє приструнити і тримати на хлібі з супом дітей, інша бездітна радіє, як балують дітей. Я проти надмірної суворості і насильства в школах і вдома, але я проти і потурання оборзевших дитинчатам, катається по підлозі в істериці, вимагаючи задоволення своїх примх.

Мої задолбашки не настільки серйозні, але неймовірно дратують. Дорогі батьки, чому б вам не ховати телефони від своїх дітей? В три години ночі дзвонить подруга, думаю, що сталося, беру трубку і чую дитяче «альо, альо».

Куріння — особиста справа кожного. Я не бачу в цій звичці нічого жахливого і тим більше ганебного. Я — курець зі стажем. Та ні, мене не задовбали перехожі, які запитують, як же я буду народжувати дітей.

Мене абсолютно не задовбали кричущі діти в літаках. Ну мало лі, може, он тій парі поруч зі мною життєво необхідно везти піврічного малюка з Сибіру в Таїланд.