Пішли в театр з подругою. Ми музиканти, відвідуємо такі місця не дуже часто, але з правилами поведінки знайомі. Посередині дії моя подруга мені вирішила сказати щось на вухо пошепки. Позаду сиділи дві тітки-бабки, вже не знаю, і одна інший віщала якусь зворушливу історію, причому не особливо знижуючи голос. Реакція на шепіт була яскравою:
— От молодь пішла! Зовсім себе вести не вміють!
Після цього пані повернулася до товарці: «Так ось, на чому я зупинилася?» Нас з подругою сміх розібрав. Нічого, втім не сказали. Не лаятися ж на весь зал — нас не так виховували.
